Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Борва мечів

Тиріон підсунувся вище, не зважаючи на раптовий простріл болю крізь плече.

— Батогів?!

— Її прив’язали до стовпа у дворі й відшмагали батогами, а потім випхали крізь браму голу та скривавлену.

«А вона ж навчалася читати» — майнула в Тиріона недоладна думка. Шрам на обличчі аж надувся, і якусь мить йому здавалося, що голова зараз лусне від люті. Так, Алаяйя була повія, проте він рідко стрічав милішу, хоробрішу й невиннішу дівчину. Тиріон її навіть не торкався — за її спиною він ховав свої походеньки до Шаї. А потім забувся у своєму недбальстві, чого їй може коштувати така служба.

— Я обіцяв сестрі, що Томена спіткає те саме, що Алаяйю, — згадав він уголос. Його нудило трохи не до блювоти. — Хіба я можу бити батогами восьмирічного хлопчика?

«Але ж інакше Серсея переможе.»

— Томена в тебе однак уже немає, — буркнув Брон. — Щойно королева дізналася про смерть Залізної Клішні, як надіслала по малого своїх Кіптюгів. Нікому в Росбі не стало духу їм заперечити.

Ще один удар, але водночас і полегшення. Тиріон мав прихильність до Томена і визнав про себе, що так буде навіть на краще. Але Бронові нагадав, не приховуючи роздратування у голосі:

— Хіба Кіптюги не мали бути нашими?

— Вони й були наші, поки я давав їм два твої гроші на кожен гріш королеви. Але королева нівроку підвищила платню. Ознея та Озфрида після битви зробили лицарями, як і мене. Самі лише боги знають, за віщо — у бою їх ніхто не бачив.

«Мої найманці мене зрадили, друзів б’ють і ганьблять, а я лежу тут і гнию» — подумав Тиріон. — «Чомусь я думав, що переміг у цій клятій битві. То ось він який — смак перемоги?»

— Чи правда, що Станісову силу зім’яв привид Ренлі?

Брон слабенько усміхнувся.

— З коливоротних башт ми бачили самі лише прапори у грязюці та вояків, що кидали списи й тікали. Та в шинках і бурдеях кількасот людей розкажуть тобі, як на їхніх очах князь Ренлі вбив того чи іншого. Трохи не все військо Станіса від початку було Ренліним, і забачивши його у блискучих зелених залізяках, вони хутко перебігли назад.

Після усіх ретельних приготувань, після кривавої вилазки та мосту з кораблів, після навпіл розпанаханого обличчя Тиріона затьмарив привид мерця. «Якщо Ренлі справді мертвий. Це ще треба з’ясувати.»

— Як утік сам Станіс?

— Його лисенійці тримали галери у затоці, за твоїм ланцюгом. Коли битва звернула на лихо, вони пристали до берега і узяли стількох, скількох змогли. Наприкінці там різалися на смерть, аби потрапити на ті галери.

— Що чутно про Робба Старка? Що він поробляє?

— Скількись його вовків ідуть на Сутіндол, випалюючи усе на своєму шляху. Твій батько надсилає отого новоприбулого князя Тарлі, щоб дати їм ради. Я теж собі кумекаю, чи не піти з ним. Кажуть, він добряче знає свою справу і не скупий на здобич.

Думка про те, щоб втратити Брона, була останньою краплиною.

— Оце вже ні! Твоє місце тут. Адже ти — сотник варти Правиці!

— Ти вже не Правиця, — заперечив Брон. — За Правицю тепер твій батько, а йому своєї варти досить.

— Що трапилося з тими сердюками, яких ти мені найняв?

— Хтось загинув у коливоротних баштах. Решті твій дядечко Кеван заплатив, що було обіцяно, і випхав геть.

— Дяка йому за добрість, — ядучо вимовив Тиріон. — То виходить, ти вже наївся і втратив смак до золота?

— Дідька лихого.

— Добре чути, — зауважив Тиріон, — бо так сталося, що ти мені досі потрібен. Що ти знаєш про пана Мандона Мура?

Брон зареготав.

— Знаю, що він десь на дні раків годує.

— Я йому добрячий борг завинив. І чим тепер віддаватиму? — Тиріон торкнувся обличчя, помацав рубця. — Мушу зізнатися, я майже зовсім нічого не знаю про цього шанованого воїна.

— Він мав риб’ячі очі та носив біле корзно. Що тобі про нього ще треба знати?

— Геть усе, — відповів Тиріон, — і то лише для початку.

Насправді він хотів мати докази, що пана Мандона Мура намовила Серсея. Але вголос казати не зважувався. У Червоному Дитинці краще було тримати язика на припоні — у стінах-бо водилися пацюки, допитливі пташечки і навіть чималенькі тлусті павуки.

— Допоможи встати, — мовив Тиріон, борюкаючись із простирадлами та ковдрами. — Час мені вже відвідати мого любого панотця. Та й загалом, хочу людям показатися.

— Хто ж на таку кралю не задивиться, — насмішкувато докинув Брон.

— Пхе, велике діло — пів-носа бракує. Мою мармизу такою дрібничкою не зіпсуєш. До речі про краль: а чи прибула вже до Король-Берега Маргерія Тирел?

— Ще ні, але їде-поспішає. А місто тим часом подуріло з любові до неї. Щодня тирелівці від її імені роздають на вулицях кількасот возів харчів з Вирію. Містом вештаються тисячі тирелівських вояків із золотими трояндами на грудях, і жодному ще не дозволили заплатити за пиво чи вино. А всі міщанські жони, вдовиці та хвойди ладні ноги задерти аж за вуха перед кожним хлопчаком із пухом на пиці та трояндою на пупі.

Попередня
-= 26 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!