Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Борва мечів

— Юнкай оперезав крижі до бою.

— Се добре, ваша милосте. Сі-одні прагнуть крові.

Коли Дані наказала Неблазним обрати собі власних очільників, найвищу владу над собою вони майже одностайно віддали Сірому Хробакові. Над ним вона поставила пана Джорага, щоб той навчив нового воєводу проводові над військом. Лицар-вигнанець доповідав, що молодий євнух виявився суворим, але справедливим, швидко вчиться, не знає утоми і не випускає з очей найменших подробиць.

— Мудрі Хазяї зібрали нам назустріч велике військо рабів.

— Рабів у Юнкаї навчають ремесла семи зітхань і шістнадцяти сплетінь насолоди. А Неблазні вивчають ремесло трьох списів. Ваш Сірий Хробак сподівається показати вашій милості різницю.

Перше, що зробила Дані після падіння Астапору — скасувала рабовласницький звичай щодня давати Неблазним нові імена. Більшість народжених на волі повернулися до тих імен, які вони отримали від батьків — принаймні ті, які їх пам’ятали. Інші назвали себе на честь богів чи казкових звитяжців, хтось — іменем зброї, коштовного каменя чи навіть квітки. Тепер багато імен у війську звучали для Даніного вуха вельми чудернацько.

А Сірий Хробак лишився Сірим Хробаком. Коли Дані спитала його, чому так, він відповів:

— Се щасливе ім’я. Те, під яким сей-один народився — прокляте. Під тим ім’ям його узяли в неволю. А Сірий Хробак — се ім’я, що сей-один витяг того дня, коли отримав свободу з рук Даянерис Буреродної.

— Якщо станеться битва, хай Сірий Хробак покаже мудрість на додачу до мужності, — мовила Дані. — Жалійте усіх рабів, які тікають або кидають зброю. Що менше загине, то більше зможе потім приєднатися до нас.

— Сей-один пам’ятатиме.

— Не маю сумніву. Опівдні приходьте до мене у намет. Ви маєте там бути разом з іншою старшиною — я домовлятимуся з полковниками охочих полків.

Дані вдарила срібну острогами і попрямувала до табору.

Всередині загорожі, яку будували Неблазні, рівними рядками стояли намети. В їх оточенні високо здіймалося її власне золотаве шатро. Поблизу, за ровом, розташувалося друге таборище — уп’ятеро більше, безладно простягнуте на всі боки. У цьому другому таборі не було ані ровів, ані наметів, ані вартових, ані довгих конов’язей. Хто мав коней чи мулів, спав коло них, аби їх не вкрали. Кози, вівці, заморені голодом собаки вільно походжали серед натовпів жіноцтва, дітей та старих. Дані лишила Астапор у руках ради, зібраної з колишніх невільників і очолюваної цілителем, книжником та жерцем. Їй здалося, що усі троє — поважні, мудрі та справедливі люди. Але кілька десятків тисяч забажали піти за нею до Юнкаю замість лишатися у Астапорі. «Я віддала їм місто, а вони злякалися його взяти.»

Порівняно з пістрявим та безладним військом відпущеників її власне здавалося крихітною купкою. Та відпущеники були для неї радше тягарем, ніж перевагою в битві. Хіба що один із сотні мав віслюка, верблюда чи вола; більшість озброїлися з грабунку зброярень людопродавців, та лише один з десяти мав досить сили для бою, а належно навчений не був жоден. Проходячи землею, вони виїдали її до голого піску, наче сарана у сандалях. І все ж Дані не могла знайти у собі сили кинути їх напризволяще, як їй закидали кревноїзники та пан Джораг. «Я сама сказала, що вони вільні — хіба можу тепер віднімати в них волю іти за мною?» Вона подивилася на дими від вогнищ і присилувала себе не зітхати. Так, вона мала найкраще піше військо в світі — але поряд із найкращим крокувало найгірше.

Арстан Білоборід стояв ззовні входу до намету, а Могутній Бельвас сидів неподалік на траві, схрестивши ноги, та їв із миски смокви. Охорона Дані в дорозі лягла на їхні плечі. Вона зробила Джохого, Агго та Рахаро своїми ко, не лише кревноїзниками, і зараз вимагала, щоб вони очолювали дотракійців, а не берегли її особу. Халазар у неї був крихітний — щось із тридцять кінних воїнів, з яких більшість — юнаки без кіс і згорблені старі. Та все ж іншої кінноти вона не мала, а без неї рухатися не наважувалася. Пан Джораг казав, що Дані має незрівнянну піхоту — Неблазних, але навіть така піхота не здатна обійтися у поході без сторожових роз’їздів.

— Юнкай хоче воювати, — повідомила Дані Білобородові усередині шатра.

Іррі та Джихікі вкрили підлогу килимами, Місандея запалила паличку солодких пахощів, аби пом’якшити запилене повітря. Дрогон та Раегал спали на купі подушок, огорнувши один одного, а Візеріон сидів на вінцях порожньої купільниці.

— Місандеє! Якою мовою розмовляють ці юнкайці — валірійською?

— Так, ваша милосте, — відповіла дівчинка. — Їхня говірка інакша, ніж у Астапорі, та зрозуміти її неважко. Невільникарі тут величають себе Мудрими Хазяями.

Попередня
-= 261 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!