Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Борва мечів

Чоловік на білому верблюді мав ім’я Граздан мо’Ераз. Він був худий та гартований, посміхався білозубо, як колись посміхався Кразнис мо’Наклоз, поки не згорів у Дрогоновому вогні. Волосся юнкайця було зібране у ріг єдинорога, що витикався з чола, токар був облямований золотим мирійським мереживним плетивом.

— Стародавній, славою вкритий Юнкай недарма зветься царем серед міст, — розпочав він, коли Дані запросила його до шатра. — Мури наші міцні, панство — горде й люте, прості міщани не знають страху. В нас тече кров прадавнього Гісу, чиє царство було старе вже тоді, коли Валірія ще скиглила у пелюшках. Вам, халісі, краще сісти з нами до перемовин, бо легкої перемоги ви тут не знайдете.

— От і добре. Моїм Неблазним не завадить скуштувати трохи битви.

Вона зиркнула на Сірого Хробака, той кивнув.

Граздан перебільшено-обурено знизав плечима.

— Якщо ваше бажання — лити кров, то її проллється вдосталь. Мені сказали, ви звільнили ваших євнухів. Але Неблазним воля потрібна менше, ніж рибі — капелюх. — Він посміхнувся до Сірого Хробака, але той стояв, ніби різьблений з каменю. — Тих, які переживуть битву, ми знову заберемо до неволі, а з ними відіб’ємо Астапор у того хамського наброду. І вас теж заберемо, не майте сумніву. В Лисі та Тироші є багато будинків утіхи, де чоловіки радо заплатять добрячі гроші за тіло останньої з Таргарієнів у своїй постелі.

— Добре, що ви знаєте, перед ким стоїте, — чемно зауважила Дані.

— Я трохи пишаюся своїм знанням дикого та нерозумного заходу. — Граздан розвів руками, наче намагаючись примиритися. — Але навіщо нам говорити одне одному грубі та обурливі слова? Так, у Астапорі ви вчинили жорстоке дикунське свавілля, але ми, юнкайці — добрий та поблажливий народ. Вам нема потреби воювати з нами, ваша милосте. Навіщо кидати військо на наші могутні мури, коли для відвоювання батьківського престолу на далекому Вестеросі вам стане у пригоді кожен зайвий спис і меч? Весь Юнкай бажає вам успіхів та перемог у ваших задумах. Аби підкріпити свої слова, я привіз вам подарунок.

Граздан ляснув долонями. Двоє з його супроводу винесли наперед важку кедрову скриньку, обкуту спижем та золотом, і поставили йому коло ніг.

— Тут п’ятдесят тисяч коп золота, — змовницьки стишив голос Граздан. — І всі вони ваші на знак дружби з Мудрими Хазяями Юнкаю. Адже подароване золото краще за куплену кров’ю здобич, хіба ні? Я кажу вам, Даянерис Таргарієн: беріть оцю скриню і йдіть з нею своєю дорогою.

Дані відкинула віко скриньки малою ніжкою в сандалі. Посланець не збрехав — скринька була повна золотих монет. Вона ухопила жменю і зронила їх крізь пальці назад до скрині. Монети яскраво сяяли, перевертаючись і падаючи; майже усі були нового карбу, на одному боці мали східчасту піраміду, а на іншому — гарпію Гісу.

— Гарненькі. Цікаво, скільки таких скринь я знайду в вашому місті, коли воно впаде мені до ніг?

Посланець реготнув і відповів:

— Жодної, бо місто ніколи вам не скориться!

— Я теж маю для вас подарунок. — Вона різко захряснула віко. — Три дні часу. На ранок третього дня ви мусите вислати усіх невільників з міста. До останнього. Кожному чоловікові, жінці та дитині мають видати зброю та стільки харчів, одягу, грошей і майна, скільки він чи вона зможе нести на собі. Майно хай вони обирають на свій розсуд зі статків своїх господарів — як платню за роки служби та праці. Коли усі невільники вийдуть, ви відчините браму і дозволите моїм Неблазним увійти до міста для обшуку — аби нікого з рабів потай не утримали у неволі. Якщо ви погодитеся, Юнкай не спалять і не сплюндрують, і жодного з ваших міщан не зачеплять. Мудрі Хазяї матимуть бажаний їм мир і покажуть свою справжню мудрість. Яке буде ваше слово?

— Моє слово — ви божевільні.

— Справді? — Дані стенула плечима і мовила: — Дракарис!

Дракони відгукнулися негайно. Раегал засичав і пирхнув димом, Візеріон кинувся уперед, клацаючи зубами, а Дрогон виплюнув чорно-червоний вихор полум’я. Вогонь торкнувся облямівки Гразданового токару, і шовк запалав за пів-удару серця. Золоті монети полилися на килим, бо посол Юнкаю запнувся на скрині; він горлав прокльони та гамселив себе по руці, доки Білоборід не вилив на нього глек води, щоб загасити жар.

— Ви присягалися мені в недоторканності! — заверещав юнкайський посол, трохи опанувавши себе.

— Оце такий у Юнкаї звичай: скавучати за підпаленою одежиною, наче вас ріжуть? Ну то куплю вам нову… якщо відпустите усіх невільників за три дні. А інакше Дрогон подарує вам гарячіший поцілунок.

Дані принюхалася і зморщила носа.

— Та ви обгидилися! Забирайте золото і зникніть. Не забудьте переказати Мудрим Хазяям моє послання.

Попередня
-= 264 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!