Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Борва мечів

Коли Дані починала свою промову, Мормонт зачервонівся, та коли скінчила, знову зблід і стояв нерухомо, наче камінь.

— Як накаже моя королева, — з холодною чемністю вимовив він.

Але в Дані вже палав жар, якого вистачило б на двох.

— Саме так! — відповіла вона. — Саме так наказує вам ваша королева. Ходіть огляньте Неблазних, пане лицарю. Вам іще належить стати до битви і перемогти у ній.

Коли Мормонт зник, Дані кинулася на подушки коло драконів. Вона не хотіла так суворо гримати на пана Джорага, та його вічні підозри нарешті збудили у ній власного дракона.

«Байдуже, він мені пробачить» — казала Дані собі. — «Я — його королева.» Раптом вона упіймала себе на думці, чи не мав Мормонт рацію щодо Дааріо. І відчула глибоку самотність. Міррі Маз Дуур обіцяла, що Дані більше ніколи не виносить живу дитину. «Дім Таргарієн скінчиться на мені.» На неї напала журба.

— Ви мусите бути мені дітьми, — сказала вона драконам, — моїми трьома лютими дітками. Арстан каже, що дракони живуть довше за людей. Я помру, а ви житимете далі.

Дрогон вигнув шию назад, щоб ущипнути Дані за руку. Зуби він мав дуже гострі, та ніколи навіть не прокусував шкіру, коли грався. Дані засміялася і почала катати його вперед і назад, поки дракон не заревів, люто вимахуючи хвостом, ніби батогом. «А хвіст підріс» — подумала вона, — «і ще підросте. Вони ростуть так швидко… а коли виростуть, я матиму крила.» Верхи на драконі вона б могла сама очолити військо, як тоді у Астапорі. Та дітки були ще замалі, аби підняти її вагу.

Опівночі на табір упала тиша та спокій. Дані сиділа у шатрі з покоївками; стерегли їх Арстан Білоборід і Могутній Бельвас. «Найтяжче у всякій справі — чекати.» Сидячи у шатрі без діла, поки десь там за неї кипіла битва, Дані знову почувалася безпорадною дитиною.

Години повзли за годинами на черепашачих ніжках. Навіть коли Джихікі розім’яла їй плечі, вигнавши з них вузли втоми і напруги, Дані не знайшла спокою, щоб заснути. Місандея хотіла заспівати колискову «сумирного народу», але Дані заперечливо хитнула головою.

— Приведи мені краще Арстана, — звеліла вона.

Коли старий увійшов, Дані сиділа загорнута у шкуру хракара, чий різкий тваринний запах нагадував їй про Дрого.

— Не можу спати, коли за мене гинуть люди, Білобороде, — мовила вона. — Якщо ваша ласка, розкажіть мені ще про мого брата Раегара. Мені сподобалася ваша оповідь на кораблі — про те, як він вирішив, що мусить стати воїном.

— Дякую вашій милості за добрі слова.

— Візерис розповідав, що наш брат виграв безліч турнірів…

Арстан шанобливо схилив сиве чоло.

— Не мені піддавати сумніву слова його милості принца, проте…

— Проте?! — скинулася Дані. — Ану кажіть далі. Я наказую!

— Принц Раегар чудово володів лицарською зброєю, цього ніхто не міг заперечити. Але на турнірні герці він виїжджав дуже рідко, бо не любив пісню мечів так палко, як Роберт або Хайме Ланістер. То був обов’язок, покладений на нього долею світу, і він ретельно його виконував, бо усе робив ретельно. Таку вже принц мав удачу. Ані запал бою, ані влучний удар не дарували йому радощів. Люди казали, що пісні та арфа йому дорожчі від меча та списа.

— Але ж хоч у якихось турнірах він перемагав? — розчаровано запитала Дані.

— Коли його милість був зовсім юний, то блискуче показав себе на герцях при Штормоламі, де переміг князя Стефона Баратеона, князя Язона Малістера, Червоного Гаспида Дорну і таємничого лицаря, що виявився сумнозвісним Симоном Тойном, отаманом розбійників королівської пущі. Того дня він зломив дванадцять списів проти пана Артура Дейна.

— То брат переміг у турнірі чи ні?

— Ні, ваша милосте. Честь перемоги відійшла іншому лицареві Королегвардії, який вибив принца Раегара з сідла у вирішальному герці.

Дані не хотіла слухати, як Раегара вибивали з сідла.

— І все ж розкажіть: які турніри виграв мій брат?

— Ваша милосте… — Старий вагався. — Він виграв найвеличніший турнір з усіх.

— Це ж який? — невгамовно допитувалася Дані.

— Турнір, улаштований князем Вентом при Гаренголі на березі Божого Ока у рік облудної весни. То була визначна подія на всю державу. Крім кінних герців, там билися у бугурті за старим звичаєм сім гуртів лицарів, стріляли з лука і кидали сокири. Кінні перегони, змагання співців, вертепи, безліч бенкетів та усяких розваг… князь Вент не пошкодував чималих грошей зі своїх чималих статків. Щедрі гамани переможцям приманили до турніру кількасот учасників. До Гаренголу приїхав навіть ваш ясновельможний батечко, який перед тим довгі роки не залишав Червоного Дитинця. На бойовисько тоді виїхали найвельможніші князі та наймогутніші поборники честі з усього Семицарства. Але принц Дракон-Каменя перевершив їх усіх.

Попередня
-= 267 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!