Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Борва мечів

Впала тиша. Гендрі якось криво зиркнув на Ар’ю, затим обернувся вишкрябати коня. Надворі без упину линув дощ.

— Мусимо розкласти вогонь! — оголосив Торос. — Адже ніч темна і повна жахіть. Ще й мокра, еге ж? Трохи занадто мокра.

Джак-Щасливець нарубав сухого дерева зі стійла, Заруб та Меріт зібрали соломи на розпал. Торос сам викресав вогню, а Лим роздмухав його своїм жовтим сіряком, аж язики заревли і закрутилися у повітрі. Скоро у стайні запанувала спека. Торос сів перед вогнем, схрестивши ноги, і витріщився жадібно, як тієї ночі на Вишесерці. Ар’я уважно спостерігала, і нарешті побачила, як ворухнулися його вуста, начебто проказуючи: «Водоплин». Лим, кахикаючи, міряв кроками стайню туди й назад; поруч із ним крокувала його довжелезна тінь. Том-Сімка стягнув чоботи і узявся терти ноги.

— Мабуть, я з глузду з’їхав, що знову зібрався до Водоплину, — пожалівся пісняр. — Старому Томові ніколи з домом Таллі не щастило. Мене ж пані Ліза випхала на високий гостинець, а там місячні дикуни забрали усе золото, коня і одяг. У Долині й досі лицарі одне одному переповідають, як я пішки примандрував до Кривавої Брами, прикривши сором самими цимбалами. А вони ще й браму не зразу відчинили — примусили спершу заспівати «Іменини хлопака» і «Король, що втратив мужність». Тільки й утіхи мені було, що троє з них луснули зі сміху на смерть. Відтоді я у Гнізді не бував, і «Короля, що втратив мужність» теж не заспіваю — хай мені дають хоч усе золото Кастерлі…

— Ланістери! — мовив Торос. — Реве черленим і золотим!

Він скочив на ноги й пішов до князя Беріка. Лим та Том хутко приєдналися. Ар’я не розбирала, що вони там казали, але співець увесь час на неї зиркав, а Лим так розсердився, що загупав кулаком по стіні. Саме тоді князь Берік махнув до неї рукою, щоб підійшла. Ар’я і думати про те не хотіла, та Гарвін підштовхнув її у поперек. Зробивши два кроки, вона стала і завагалася з переляку.

— Мосьпане князю… — Вона чекала, що відповість князь Берік.

— Розкажи їй, — наказав князь-блискавка Торосу.

Червоний жрець присів коло неї навпочіпки.

— Ласкава панно, — мовив він, — Господь Світла дарував мені видіння Водоплину. Замок скидався на острів посеред моря вогню. Язики полум’я стрибали, наче леви з довгими кармазиновими пазурями. А як вони ревли! Я бачив ціле море ланістерівського війська, панно. Скоро на Водоплин нападуть.

Ар’я почувалася так, наче її щосили вдарили в живіт.

— Ні!

— Дівчинко моя мила, — мовив Торос, — вогонь не бреше. Інколи я читаю хибно те, що він показує, бо хто я такий? Лише сліпий дурень. Але цього разу все інакше. Скоро ланістерівці візьмуть Водоплин у облогу.

— Робб їх поб’є! — уперто проказала Ар’я, нап’явши найупертішу свою мармизу. — Поб’є, як бив раніше!

— Твого брата може там і не бути, — мовив Торос. — Так само і матері. Я не бачив їх у полум’ї. Стара казала про весілля у Близнюках… а вона має свої способи дізнаватися про те, що є і що буде. Коли вона спить, їй у вуха шепочуть оберіг-дерева. Якщо вона каже, що ваша матір поїхала до Близнюків…

Ар’я обернулася до Тома і Лима та визвірилася на них:

— Якби ви мене не впіймали, я б уже була там! Я була б удома зі своїми рідними!

Князь Берік на її лють не зважив.

— Ясна панно, — звернувся він до Ар’ї з утомленою чемністю, — ви можете впізнати в обличчя брата вашого дідуся? Пана Бріндена Таллі на прізвисько Чорноструг? А він вас, часом, не упізнає?

Ар’я похнюпилася і заперечливо захитала головою. Колись вона чула від матері про пана Бріндена Чорноструга, та якщо навіть і бачила його, то була замала, щоб пам’ятати.

— Чорноструг навряд чи заплатить добрі гроші за дівчинку, якої навіть не знає, — мовив Том. — Таллі — порода підозрілива, до чужинців недобра. Ще вирішать, що ми хочемо продати їм підроблений товар.

— Та ми його переконаємо! — наполягав Лим Лимонний Сіряк. — Вона сама переконає. А чи Гарвін. До Водоплину звідси найближче. Я кажу — треба відвести її туди, забрати золото, а далі хай її хоч хапко ухопить, то вже не наш клопіт.

— А якщо нас леви захоплять у замку? — запитав Том. — То ж їхня солодка мрія — вивісити його вельможність у клітці з верхівки Кастерлі-на-Скелі.

— Я не дозволю себе захопити, — відповів князь Берік. Останнє — несказане — слово повисло у повітрі. «Живим.» Але почули його усі, навіть Ар’я, хоч воно і не зірвалося з князевих вуст. — І все ж наосліп нам сунути не варто. Я хочу знати, де стоять озброєні загони — і вовки, і леви. Шарна має знати бодай щось, а маестер князя Ванса має знати більше. Звідси недалеко Жолуді. Перебудемо в пані Рідколіс, а тим часом вишлемо наперед розвідників і дізнаємося…

Попередня
-= 274 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!