Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Борва мечів

З Гаренголу вони виїхали крізь меншу східну браму, а з Рузом Болтоном та його військом попрощалися за десять верст по тому. Їхній шлях лежав далі на південь, уздовж озера. Вальтон бажав якомога довше уникати королівського гостинця, надаючи перевагу коліям селянських возів та звірячим стежкам поблизу Божого Ока.

— Королівським гостинцем воно швидше було б.

У Хайме в голові крутилася одна думка — як хутчіше дістатися до Серсеї. Якщо поспішити, то хтозна — чи не вдасться встигнути і на весілля Джофрі.

— Не хочу собі халепи, — відрізав Сталевий Шкарбан. — Бозна-хто там зараз ходить королівським гостинцем.

— Та хто б не ходив — чого тобі боятися? Ти ж маєш дві сотні хлопців на конях і при зброї.

— Маю. А хтось може мати більше. Пан князь сказали відвезти вас цілим до вашого ясновельможного батечка. Ось я і везу.

«Я вже колись тут їхав» — пригадував Хайме за кілька верст, проминаючи покинутий млин на березі озера. Рясним бур’яном поросло усе там, де колись до нього сором’язливо посміхалася мірошникова дочка, а мірошник гукав:

— Гей, лицарчуку! На турнір отуди, а не звідти! Завертайте назад!

«А наче я сам не знав.»

Король Аерис зробив з його висвячення у Королегвардію велику й пишну виставу. Обітниці Хайме проказував перед королівським шатром, ставши навколішки у зеленій траві в білому обладунку на очах у половини держави. Коли пан Герольд Вишестраж підняв його з колін і огорнув плечі білим корзном, зчинилося таке ревище, яке Хайме пам’ятав і досі, хоча спливло вже стільки років. Але того ж вечора солодка втіха скисла — Аерис оголосив, що усі семеро Королегвардійців йому в Гаренголі не потрібні. Хайме було наказано повернутися до Король-Берега — охороняти королеву і малого принца Візериса, яких лишили удома. Навіть коли Білий Бик попрохав узяти той обов’язок на себе, щоб Хайме міг змагатися у турнірі князя Вента, Аерис йому відмовив.

— Я не хочу, аби він тут ганявся за марною славою, — сказав тоді король. — Тепер він належить мені, а не Тайвинові. А відтак буде служити, де я накажу. Бо я король! Мені — наказувати, йому — коритися.

Отоді уперше Хайме все і зрозумів. Біле корзно йому дарували не за вправність із мечем і списом; місце у Королегвардії не було йому нагородою за мужність і звитяги у битвах проти Братства Королівської Пущі. Аерис забрав Хайме собі, щоб заподіяти зло батькові — позбавити князя Тайвина його спадкоємця.

Навіть зараз, по стількох роках, від самої згадки гірчило у роті. А того дня, коли він мчав на південь у новому корзні, аби охороняти порожній замок, його аж вивертало від гніву. Він би охоче зірвав корзно і викинув його геть, та було запізно — він проказав обітниці перед половиною держави і тим присягнувся довіку належати Королегвардії.

Поруч непомітно виник Кайбурн.

— Чи не турбує вас ваша правиця?

— Мене турбує брак моєї правиці.

Вранці бувало найтяжче — уві сні Хайме бачив себе цілим, а на світанку лежав напівсонний і відчував, як рухаються пальці. «Страшний сон» — шепотів хтось усередині, відмовляючись вірити, — «нічне жахіття, більше нічого». Але потім доводилося розплющувати очі.

— Уночі до вас мав дехто прийти, — зауважив Кайбурн. — Гадаю, її відвідини вас не розчарували?

Хайме холодно зиркнув на нього.

— Вона не казала, хто її прислав.

Маестер посміхнувся, сумирно опустивши очі.

— Ваша лихоманка майже минула, і я подумав: трохи здорової розваги вам не завадить. Пія дуже вправна, чи не так? А на додачу така… приязна.

Дівчина і справді виявилася спритна та охоча — прослизнула крізь двері, а тоді вислизнула зі свого одягу так швидко, що Хайме подумав, чи не бачить він досі якийсь сон. А прокинувся остаточно лише тоді, коли вона залізла під ковдри й поклала його здорову долоню собі на груди. «Невеличкі, але справні.»

— Я була ще зовсім мала, коли ви приїхали на турнір князя Вента, і король жалував вам корзно, — зізналася вона. — Ви були такі гарні у всьому білому. Всі розповідали, який ви знаний та хоробрий лицар. Інколи, як мене хтось бере до ліжка, я уявляю, що на мені зверху ви — з золотими кучерями і гладенькою шкірою. Та я навіть мріяти не могла, що колись ляжу з вами насправді!

Нелегко було відіслати її від себе після таких слів. Проте Хайме мусив. «Я маю власну жінку» — нагадав він собі.

— Це ви так лікуєте: спершу п’явками, потім дівками? — запитав Хайме Кайбурна. — Невже вас поставили глядіти гаренгольських повій?

— Хтось же мусить. Пан Варго надсилає їх до мене на оглядини, перш ніж… скажімо так, необачні любощі колись вилізли йому боком, і він не хоче повторити ту саму помилку. Але ви не бійтеся: Пія зовсім здорова. Так само, як і ваша тарфійська діва.

Попередня
-= 276 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!