Слава ЗСУ!

— Гадаю, і одне, й інше, — посміхнувся пан Аддам. — Без загиблих і втікачів у варті лишилося щось із чотири тисячі та чотири сотні людей. Самі лише боги разом з Мізинцем відають, де нам шукати для них платню. Але ваша сестра заборонила мені зменшувати число вартових.

«Досі непокоїшся, Серсеєчко? Битву скінчено, і золотаві тепер тобі не допоможуть.»

— То ви йдете від мого батька? — спитав Тиріон.

— Саме так. На жаль, я полишив його не в найкращому гуморі. Князь Тайвин вважає, що чотирьох з половиною тисяч вартових має вистачити для пошуків одного зниклого зброєносця. І все ж ваш родич Тирек досі не знайшовся.

Тирек, хлопчина тринадцяти років, був сином його покійного дядька Тигета. Він зник під час погромів у місті невдовзі після свого одруження з панною Ермесандою — дівчинкою-немовлям, останнім пагоном дому Сінобрід. «Єдиним немовлям у історії Семицарства, яке овдовіло раніше, ніж відлучилося від грудей.»

— Я його теж не зміг знайти, — визнав Тиріон.

— Та він уже хробаків годує, — встряг Брон зі своєю звичною чемністю. — Його ще Залізна Клішня шукав — не дошукався. І євнух трусив гаманцем, аж грошики брязкали. Жодному не пощастило. Кидайте ту справу, пане — зиску не буде.

Пан Аддам зиркнув на сердюка з відразою.

— Князь Тайвин дуже впертий, коли йдеться про його кревних родичів. Він вимагає знайти хлопця живим чи мертвим, і я маю намір виконати його волю. — Пан Аддам знову обернувся до Тиріона. — Ваш батько зараз у своїй світлиці.

«У моїй світлиці» — подумав Тиріон.

— Дякую, дорогу я знаю.

Догори вело ще багато сходинок, але цього разу він видерся ними сам, тримаючись за Подове плече.

Брон прочинив йому двері. Князь Тайвин Ланістер сидів попід вікном і писав при світлі олійного кенкета. Зачувши брязкання дверей, він здійняв очі.

— Тиріоне.

І відклав перо убік.

— Чудово, що ви мене пам’ятаєте, ласкавий пане.

Тиріон відчепився від Пода, переніс вагу на палицю та зробив кілька кроків до батька.

«Ой, не чекай тут добра» — негайно відчув він без зайвих слів.

— Пане Броне, Подріку, — мовив князь Тайвин, — краще вам почекати ззовні, поки ми побалакаємо.

Брон зиркнув на Правицю не вельми поштиво, але вклонився і вийшов, а за ним і Под. Важкі двері захряснулися, і Тиріон Ланістер лишився наодинці з батьком. Вікна світлиці були зачинені, щоб не пускати нічний холодок, але від князя Тайвина пашіло таким морозом, що Тиріон аж здригнувся. «Що йому набрехала Серсея?»

Князь Кастерлі-на-Скелі був худорлявий і стрункий — на сором багатьом чоловікам, двадцятьма роками від нього молодшим. Літа додали йому своєрідної суворої краси; щоки вкривали цупкі золотаві баки, створюючи пишну облямівку статечному обличчю, лисій голові та твердо стиснутим вустам. На шиї він мав ланцюга з золотих рук, де пальці кожної трималися за зап’ясток наступної.

— Гарненьке намистечко, — мовив Тиріон. «А на мені виглядало гарніше.»

Князь Тайвин не зважив на ядучий жарт.

— Краще сідай. Чи розумно тобі залишати опочивальню? Ліпше б лежав у ліжку, видужував.

— У тому клятому ліжку я радше здохну, ніж видужаю.

Тиріон знав, як батько зневажає неміч та безпорадність. І недбало всівся у найближче крісло.

— Пригадую, які затишні тут покої. Уявляєте, пане батьку — мене, поки я помирав, хтось переніс звідси до темної комірчини у Маегоровому Острозі!

— Червоний Дитинець аж юрмиться гостями на весілля. Щойно вони поїдуть, тобі знайдуть належне помешкання.

— А мені, по правді, ніде краще не спалося, ніж тут. Ви вже призначили день великої події?

— Джофрі одружиться з Маргерією у перший день нового року. Так сталося, що це буде водночас і перший день нового століття. Їхнє весілля стане знаменням початку нового віку в людській історії.

«Віку Ланістерів» — подумав Тиріон.

— От халепа, а в мене саме того дня стільки справ!

— Ти прийшов сюди скаржитися на вбоге помешкання і підпускати дурні жарти? Мені треба писати важливі листи.

— О так, важливі листи. Ви ж інших, певно, і не пишете.

— Одні битви виграють списами та мечами, інші — перами та круками. Звільни мене від своїх дурних звинувачень, Тиріоне. Я відвідував тебе на одрі хвороби так часто, як дозволяв маестер Балабар, коли вже здавалося, що тобі не жити.

Князь переплів пальці й поклав на них підборіддя.

— Чому ти відіслав Балабара?

Тиріон здвигнув плечима.

— Бо маестер Френкен дозволяє мені хоч іноді пролупляти очі від сну.

— Балабар прибув до міста у почті князя Рожвина. Кажуть, він має великий хист до зцілення. Серсея зробила тобі ласку, коли попрохала його наглядати за твоїми ранами. Вона дуже непокоїлася про твоє життя.