Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Борва мечів

Зовнішній двір був усіма покинутий; лише у довгій стайні під черепичним дахом ворушилося життя, але наразі Хайме цікавили зовсім не коні. Він натягнув повід і роззирнувся. Звідкілясь із-за Башти Привидів чувся галас, хтось волав десятком різних мов. Сталевий Шкарбан та Кайбурн їхали обабіч.

— Забирайте, по що прийшли, і гайда вже у дорогу, — мовив Вальтон. — Не хочу собі зайвого клопоту з Блазнями.

— То накажи своїм хлопцям тримати руки на зброї, і Блазні не схочуть зайвого клопоту з тобою. Двоє проти одного, не забув?

Хайме рвучко обернувся на раптовий віддалений звук — люте ревище, яке луною відбилося від стін Гаренголу. Слідом морською хвилею накотив регіт натовпу. Раптом він зрозумів, що коїться. «Невже ми спізнилися?» У шлунку огидно засмоктало; Хайме вдарив острогами коня, чвалом перетнув зовнішнє дворище, в’їхав під вигнутий кам’яний міст, обігнув Плакучу Башту, проїхав крізь Двір Каменеплину.

Її вкинули у ведмежу яму.

Король Гарен Чорний навіть ведмежі бої прагнув облаштувати якомога пишніше та бундючніше. Яма була тридцять стоп завширшки, п’ятнадцять завглибшки, обкладена каменем, висипана піском і оточена шістьма колами мармурових лав. Незграбно злізаючи з коня, Хайме побачив, що «Хвацькі Компанійці» посіли ледве чверть місць на тих лавах. Вистава унизу геть захопила увагу сердюків; появу сторонніх побачили хіба що ті, хто сидів просто навпроти.

На Брієнні була та сама погано припасована сукня, в якій вона вечеряла з Рузом Болтоном. Ані щита, ані панцира, ані навіть кубрака з вивареної шкіри — лише рожевий єдваб і мирійське мереживо. Напевне, цапові здалося кумедним задля розваги вдягти її як жінку. Половина сукні вже висіла пошматованим лахміттям; з лівиці, подертої ведмедем, дзюрила кров.

«Ну хоч меча їй дали.» Дівчисько тримало його однією правицею, рухалося убік, намагалося зберігати відстань між собою та ведмедем. «Кепські справи. Коло замале, щоб тікати.» Вона мусила нападати, спробувати скінчити бій якомога швидше. Добра криця в умілій руці дасть ради хоч би й ведмедеві. Але дівчисько чомусь боялося наблизитися. Кровоблазні закидали її лайками, образами, сороміцькими порадами.

— Це не наша справа, — попередив Хайме Сталевий Шкарбан. — Князь Болтон сказав, що віддасть дівку Блазням, і хай чинять із нею, як забажають.

— Її звуть Брієнною.

Хайме спустився сходами, проминувши з десяток наполоханих його появою сердюків. Варго Хап зайняв панську ложу в найнижчому ярусі.

— Пане Варго! — покликав Хайме, намагаючись перекричати Кровоблазнів.

Кохорець трохи вином не вдавився.

— Квулевів?!

Ліва половина голови в нього була незграбно перев’язана полотном, яке навпроти вуха просякло плямами крові.

— Витягай її звідти!

— Не пхай нофа у фуві фпвави, Квулевіве, бо й двугу вуку втватиф. — Він махнув чарою з вином. — Твоя фкавена лофиха відкуфила мені вухо. Не диво, ффьо її батефько не фхотів викупити таку пофьваву.

Ззаду почулося ревище, на яке Хайме обернувся. Ведмідь був заввишки у добрих вісім стоп. «Грегор Клеган у волохатій шкурі» — подумав Хайме, — «хоча, напевне, розумніший». Єдине, чим звір поступався Горі — його лапи не сягали так далеко, як Грегорів обіручний меч.

Ведмідь люто загарчав, показав пащеку величезних жовтих зубів, тоді знову впав на всі чотири і рушив просто до Брієнни. «Не вагайся» — подумав Хайме. — «Бий! Зараз!»

Та замість ударити як слід, вона якось непевно тицьнула у бік звіра вістрям. Ведмідь сахнувся, тоді знову рушив уперед, низько гарикаючи. Брієнна ковзнула вліво від себе і знову тицьнула ведмедеві у писок. Цього разу ведмідь підняв лапу і відмахнув меча убік.

«Обережний» — подумав Хайме. — «Вже бився з людьми. Знає, що мечі та списи можуть поранити. Але надовго це його не втримає.»

— Убий його! — заволав він щосили, та загубився у загальному гармидері.

Якщо Брієнна і почула, то знаку не подала — продовжувала рухатися ямою, обернувши спину до стіни. «Надто близько. Якщо ведмідь її притисне…»

Звір незграбно крутнувся, надто далеко і поспіхом. Швидко, наче кішка, Брієнна змінила напрямок руху. «Оце та ягідка, яку я пам’ятаю!» Вона скочила ближче до ведмедя і щосили вдарила його мечем по спині. Той заревів і знову став дибки. Брієнна прожогом відскочила. «Чому немає крові?» Раптом Хайме здогадався і обернувся до Хапа.

— Ти дав їй турнірного меча!

Цап замекав-зареготав, пирскаючи вином та слиною.

— Фвіфно, ффьо так!

— Я заплачу за неї той клятий викуп! Золотом, сафірами, чим забажаєш! Витягни її звідти!

— Хофеф її? То піди та вівьми.

Попередня
-= 281 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!