Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Борва мечів

І він пішов.

Ухопившись здоровою рукою за мармуровий поручень, він стрибнув униз і перекотився піщаним полем. Ведмідь почув «гуп!», обернувся, принюхався, сторожко роздивився нового нападника. Хайме так-сяк зіп’явся на одне коліно. «Цікаво, якого саме дідька з сімох я тут роблю?» І загріб повну жменю піску.

— Крулерізе?! — почув він здивований зойк Брієнни.

— Мене звуть Хайме!

Він випростався і жбурнув пісок ведмедеві у писок. Ведмідь загріб у повітрі лапами і заревів гучніше грому.

— Що ви тут робите?!

— Навіжену дурість. Ховайтеся за мене.

Він перебіг по колу, ставши між Брієнною та ведмедем.

— Це ви ховайтеся за мене! Я маю меча!

— Меча без вістря та леза. Кажу, ховайтеся за мене!

Він побачив щось наполовину сховане у піску і схопив здоровою рукою. Воно виявилося людською щелепою, до якої ще чіплялося трохи зеленої плоті з хробаками. «Чарівно» — подумав він, мимоволі зацікавившись, кусень чийого обличчя тримає в руці. Ведмідь тим часом підбирався ближче; Хайме добряче замахнувся і жбурнув кістку з м’ясом та хробаками йому в голову. Але промазав мало не на три стопи.

«Отакий з моєї лівиці хосен — хоч бери та рубай її теж.»

Брієнна спробувала рвучко оббігти його і стати попереду, але Хайме вибив з-під неї ноги. Вона впала на пісок, стискаючи у руках нікчемного тупого меча. Хайме став над нею згори, затуляючи собою, і тут ведмідь кинувся просто на нього.

Щось низько тумкнуло, і під лівим оком ведмедя зненацька виріс товстий стрижень з пір’ям. Кров та слина потекли з роззявленої пащеки; друга стріла влучила йому в ногу. Ведмідь заревів, став на задні, побачив Хайме та Брієнну і знову зашкандибав до них. Арбалетники випустили ще кілька стріл; гострі вістря розірвали хутро і плоть. Зблизька стрільці не могли промазати; стріли били міцно, наче молоти, але ведмідь зробив ще крок. «Бідолаха. Дурний, але хоробрий.» Коли ведмідь кинувся на Хайме, втрачаючи сили, той відстрибнув убік, заволав, ногою кинув на звіра трохи піску. Ведмідь обернувся до свого мучителя, отримав ще дві стріли у спину, востаннє розкотисто загарчав, сів навпочіпки, простягся на поплямованому кров’ю піску і здох.

Брієнна знову стала на ноги, стискаючи зброю і часто, важко дихаючи. Лучники Сталевого Шкарбана крутили коливороти самострілів та вкладали стріли у жолоби. Кровоблазні галасували, лаялися і погрожували. Хайме побачив, як Рорж та Курячий Слід вихопили мечі, а Золло розгорнув батога.

— Ти вбив мого ведмедя! — заверещав Варго Хап.

— Ти теж не заживешся, якщо чинитимеш клопіт, — похмуро відказав Сталевий Шкарбан. — Ми забираємо дівчисько.

— Її звуть Брієнною, — зауважив Хайме. — Панна Брієнна, шляхетна діва з дідицтва Тарф. Адже ви й досі діва, сподіваюся?

Широке негарне обличчя забуряковіло.

— Так.

— О, то добре! — мовив Хайме. — Бо я, відважний лицар на білому коні, беруся рятувати лише красних дів.

Хапові він додав:

— Ти матимеш викуп за нас обох. Ланістери завжди платять борги. А тепер неси мотуззя і витягай нас нагору.

— В сраку його пхати! — загарчав Рорж. — Убий їх, Хапе! Бо пошкодуєш, кров’ю твоєю клянуся!

Кохорець вагався. Кожен другий з його людей був п’яний у дим, а північани — тверезі, мов камінь, ще й удвічі численніші. Дехто з арбалетників скінчив перезаряджати.

— Витягайте! — наказав Хап, а до Хайме мовив: — Я вивіфив покавати милофевдя. Вофкавіть вафому яфновельмовному батькові.

— Неодмінно, пане Варго. — «Хоча тобі це вже не допоможе.»

Аж від’їхавши від Гаренголу на дві з гаком версти, де їх не могли дістати вже ніякі лучники з мурів, Сталевий Шкарбан Вальтон нарешті дав волю своєму гнівові.

— Ти з глузду з’їхав, Крулерізе, абощо?! Здохнути схотів? Ніхто не в змозі подолати ведмедя голіруч!

— З моїх рук лише одна гола, — виправив Хайме. — Пенька мені, бач, перев’язали полотном. Та я сподівався, що твої хлопці вб’ють звіра, поки він не вбив мене. Бо інакше князь Болтон облупив би з тебе шкуринку, як із помаранча, хіба ні?

Сталевий Шкарбан обклав його добірною лайкою, обізвав ланістерським бевзем і зачвалував уперед, до голови валки.

— Пане Хайме? — Навіть у брудному рожевому єдвабі та подертому мереживі Брієнна скидалася радше на ґевала в сукні, аніж на жінку. — Я… я вам дуже вдячна, та ви ж… ви вже добряче від’їхали. Чому ж повернулися?

На думку Хайме спало з десяток жартів, один жорстокіший за інший. Але він лише здвигнув плечима і відповів:

— Та побачив вас уві сні й не зміг викинути з голови.

Кетлін V

Попередня
-= 282 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!