Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Борва мечів

— Добрячий задум! — схвалив Великоджон. — Мені до смаку.

Галбарт Гловер задумливо потер вуста.

— Проте не без вад. Якщо болотники зрадять наші сподівання…

— Тоді нам не стане гірше, ніж зараз. Але вони не зрадять. Пан батько знали, чого вартий Горолан Троск. — Робб розкотив сувій мапи і лише тоді зиркнув на Кетлін. — Матінко!

Вона відчула напругу і здригнулася.

— У твоєму задумі є якесь місце для мене?

— Ваше місце — у безпеці далі від війни. Наша путь Перешийком буде небезпечна, а на півночі в кінці її чекають самі лише битви. Князь Малістер зі своєї ласки запрошує вас оселитися у Морестражі до кінця війни. Ручуся, там вам буде зручно.

«Невже це моя кара за те, що перечила йому про Джона Сніговія? Чи за те, що я жінка, або й гірше — матір?» Не відразу вона усвідомила, що всі навколо дивляться на неї. Вони вже знали, зрозуміла Кетлін. І не мала б дивуватися: звільнивши Крулеріза, вона не нажила собі друзів, а від Великоджона часто чула, що жінці на війні не місце.

Напевне, на її обличчі блиснув такий гнів, що Галбарт Гловер поспішив утрутитися, поки вона нічого не сказала.

— Ласкава пані, його милість каже мудро. Вам краще з нами не їхати.

— Ваша присутність у Морестражі, пані Кетлін, осяє його світлом, — чемно вклонився князь Язон Малістер.

— Я сидітиму там у вас бранкою! — заперечила вона.

— Ні, почесною гостею! — наполягав князь Язон.

Кетлін обернулася до сина.

— Не хочу образити князя Язона, — мовила вона сухо і суворо, — та якщо я тобі далі не потрібна, то краще повернуся до Водоплину.

— Я залишив у Водоплині дружину і хочу, щоб моя мати знаходилася деінде. Якщо скласти усі свої скарби до однієї скрині, злодіям легше буде їх вкрасти. Тому після весілля ви, з моєї королівської волі та наказу, поїдете до Морестражу.

Робб підвівся, і вона зрозуміла, що доля її вирішена. А її син тим часом узяв до рук сувій пергамену.

— І ще одна справа. Сподіваймося, що князь Балон по своїй смерті залишив серед своїх підданих безлад і розбрат. Але я не бажаю лишати те саме по собі. Я наразі не маю сина, мої брати Бран та Рікон мертві, а сестру віддано за дружину одному з Ланістерів. Я довго і тяжко думав про те, хто має успадкувати мої титули і маєтності. І зараз наказую вам, моєму вірному та відданому панству, прикласти свої печатки до цієї грамоти, щоб засвідчити моє рішення.

«Справжній король» — подумала Кетлін, скоряючись долі. Їй лишалося сподіватися, що пастка, яку син наготував для Калин-Копу, спрацює не гірше, ніж та, у яку він щойно загнав її.

Семвел III

«Білодерево» — подумав Сем. — «Благаю, хай це буде Білодерево.» Білодерево він добре пам’ятав — воно було на мапах, які він креслив дорогою на північ. Якщо це село — справді Білодерево, тоді він знає, де вони зараз. «Благаю, хай це буде так!» За палким благанням він майже забув про ноги, біль у литках і нижче спини, про замерзлі пальці, які ледве відчував. Сем навіть забув про воєводу Мормонта, Крастера, упирів та Інших. «Білодерево» — молився Сем до усякого бога, який хоч випадково міг його почути.

Але усі села дичаків скидалися одне на одне. Велике оберіг-дерево справді стояло посередині цього села… але ж біле дерево — це не обов’язково Білодерево, хіба не так? Оберіг-дерево у Білодереві начебто було більше за це. А може, він погано запам’ятав і переплутав. Видовжене сумне обличчя було врізане у блідий, як кістка, стовбур; червоні сльози сухої смоли витікали з очей. «Чи таке воно було, коли ми йшли на північ?» Сем не міг пригадати напевне.

Навколо дерева купчилося кілька невеличких хатин, укритих дерниною, вибудуваний з колод і порослий мохом довгий дім для загальних справ та зборів села, кам’яний колодязь, овеча кошара… хоч ані овець, ані людей не було навіть сліду. Дичаки пішли звідси у Мерзляки до Манса Розбишаки і забрали з собою все майно, крім хат. Сем був вдячний і за хати, бо насувалася ніч, а він хотів бодай раз переночувати під дахом. Він так стомився, наче йшов пішки половину свого життя. Чоботи розвалювалися на шматки, пухирі на ногах луснули і затверділи в мозолі, під мозолями знову набилися пухирі, а пальці ось-ось мав відгризти мороз.

Але Сем знав, що мусить іти або пропасти. Йоля була ще слабка після пологів, а до того ж несла дитину — їй кінь був потрібніший, ніж йому. Другого коня вони втратили за три дні від Крастерового Дитинця. Диво, що та заморена шкапа прожила так довго. Напевне, її доконала вага Сема. Вони б спробували їхати удвох на одній спині, та він боявся, що занапастить і другу тварину. «Краще вже дибатиму пішки.»

Попередня
-= 290 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!