Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Борва мечів

Часу думати, молитися або боятися не лишилося. Семвел Тарлі кинувся уперед і встромив кинджала Малюкові-Павлюкові просто у спину. Стоячи півобертом, упир не побачив його наближення. Крук заверещав і знявся у повітря.

— Ти мертвий! — вищав Сем, завдаючи ударів. — Мертвий, мертвий!

Він бив і кричав, знову і знову, видираючи величезні дірки у важкому чорному кобеняку Павлюка. Потім клинок зустрів під вовною залізну кольчугу, і навсібіч полетіли друзки драконоскла.

Семове скигління згустилося білою хмаркою в чорному повітрі. Він кинув непотрібне руків’я, похапцем ступив назад, а тим часом Малюк-Павлюк почав обертатися. Перш ніж Сем устиг видобути другого ножа — сталевого, якого носили усі братчики — чорні руки упиря вчепилися йому нижче підборіддів. Пальці Павлюк мав такі холодні, що вони аж пекли, глибоко занурившись у м’яку плоть Семової шиї. «Тікай, Йолю, тікай!» — хотів він заверещати, але розтуливши рота, зумів лише придушено захрипіти.

Нарешті незграбні пальці знайшли кинджала, та удар в упиреве черево зустрів залізні ланки кольчуги, і клинок вилетів геть із Семової руки. Пальці Малюка-Павлюка невпинно стискалися; руки почали скручуватися. «Він хоче відірвати мені голову» — майнула в Сема відчайдушна думка. Горло, здавалося, скував мороз, легені палали. Він бив руками по зап’ястках упиря, смикав їх, та марно. Вдарив Павлюка коліном між ніг — той навіть не помітив. Світ для Сема стиснувся у дві блакитні зірки, жахливу смертну муку і такий лютий холод, що на очах замерзли сльози. Сем крутився, смикався, геть утративши надію… а тоді ринув уперед.

Малюк-Павлюк був великий на зріст і могутній силою, та все ж вагу Сем мав більшу, а упирі не вирізнялися спритністю — це він сам бачив на Кулаку. Раптовий поштовх змусив Павлюка сахнутися назад, а потім живий та мертвий разом впали додолу. Від удару одна рука зірвалася з Семового горла, і він устиг вдихнути трохи повітря, поки крижані чорні пальці не повернулися. Смак крові наповнив йому рота. Сем обернувся, видивляючись ножа, і побачив тьмяне жовтогаряче сяйво. «Ватра!» Від вогнища лишилися самі жарини, та все ж… як тяжко думати, як тяжко дихати… Сем викрутився, відкотився убік, потягнув Павлюка за собою… руки замолотили земляною підлогою, сягнули, намацали, розкидали попіл і нарешті вхопили щось гаряче… вугільно-чорну цурку, на якій ще жевріло трохи жовтого і червоного. Пальці міцно стиснулися на ній і запхали просто Павлюкові до рота — ще й так рвучко, що порахували мертв’якові зуби.

Та навіть тоді пальці упиря не послабилися. Остання думка Сема була про матір, що його любила, і про батька, чиї сподівання він зрадив. Хата крутилася навколо; раптом він помітив пасмо диму, що вибивалося між потрощених Павлюкових зубів, а ще за мить обличчя мертв’яка вибухнуло полум’ям зсередини, і руки зникли.

Сем щосили вдихнув повітря і мляво перекотився набік. Упир палав; з його бороди стікала розтоплена паморозь, а плоть під нею чорніла. Сем чув вереск крука, та сам Павлюк не видав ані звуку — коли він розтуляв рота, з нього летіли самі лише язики полум’я. А ще очі… «блакитне сяйво зникло, його більше нема».

Сем поповз до дверей. Повітря було таке холодне, що аж дихати було боляче — але то був солодкий, живий біль. З хати він вискочив, зігнувшись під одвірком.

— Йолю! — покликав він. — Йолю, я його вбив! Йо…

Вона стояла, притулившись спиною до дерева і стиснувши малого в обіймах. Упирі оточували її зусібіч — може, десяток чи два, а може, й більше… якісь заживо були дичаками, ще й досі носили звірячі шкури… та ще більше там було його присяжних братів. Сем побачив Верхоляка-Сестринця, Шовкоступа, Риляка. Бородавка на Четовій шиї була чорна, чиряки укривала тонка плівка льоду. А онде стояв один, схожий на Гейка, хоча без половини голови упізнати його було нелегко. Бідолашну конячку вони вже роздерли на шматки і якраз витягали тельбухи руками, що спливали червоним. З черева кобилки парувала бліда імла.

Сем тихенько заскиглив.

— Так нечесно…

— Чесно. — На плече йому сів крук. — Чесно, чорно, чимало.

Крук заплескав крилами і заверещав разом із Йолею. Упирі вже майже схопили її. Сем почув, як темно-червоні листки оберіг-дерева шурхотять один до одного невідомою йому мовою. Здавалося, ворухнулося саме зоряне світло, і навколо них застогнали та заскреготіли дерева. Сем Тарлі набув кольору скислого молока, очі його стали більшими за тарілки. «Круки!» Вони сиділи на оберіг-дереві — багато сотень, а може, тисяч — на білих, наче кістка, гілках, виглядали між листя. Він бачив, як клацають дзьоби, як розправляються чорні крила. З плескотом та вереском круки налетіли на упирів розлюченими зграями. За мить вони обсіли Четове обличчя та видзьобали геть його блакитні очі, тоді укрили Сестринця, наче мухи, повихоплювали шматки мозку з розтрощеної голови Гейка. Було їх стільки, що коли Сем глянув угору, то не побачив місяця.

Попередня
-= 294 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 1.

Останній коментар

Макс 28.11.2018

Просто дякую вам за цей переклад. Чарівний стиль, і наче вже давно знайомі події, але в
такій версії надзвичайно приємно прочитати ще раз.


Додати коментар