Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Борва мечів

І тут раптовий крик увірвався їй до вух, перш ніж вона встигла стрибнути. Перевізники побігли уперед із жердинами навперейми. Якусь мить Ар’я не розуміла, що коїться, а тоді побачила: вивернуте з корінням дерево, величезне і темне, пливло просто на них, плетиво коренів та гілля витикалося з води, ніби мацаки великого кракена. Веслярі відчайдушно збурювали воду в намаганні уникнути зіткнення, од якого човен напевне б розтрощився або перекинувся. Старий вивертав стерно, кінь на носі потроху крутився у потоці, але надто повільно, надто повільно… Дерево, чорно та мокро виблискуючи, наближалося, наче таран-стінолам.

До носа човна лишалося з півтора сажні, коли двоє перевізників таки примудрилися упертися у дерево жердинами. Одна миттю луснула навпіл, ще й так гучно, мовби то сам пором тріснув просто під ногами. Але другий поромник зумів добряче штовхнути стовбура, і той пронесло повз короб човна за кілька вершків; гілки дряпнули кінську голову, наче пазуристі лапи. Здавалося вже, що небезпека проминула човен, як раптом одна з верхніх гілок дерева-чудовиська завдала побіжного удару. Пором здригнувся, Ар’я послизнулася і боляче впала на одне коліно. Парубкові зі зламаною жердиною пощастило менше — він з вереском вивалився за облавок, буремна вода зімкнулася над ним, і поки Ар’я зіп’ялася на ноги, його вже не було видно. Інший човняр кинув кінець мотузки, але її ніхто не ловив.

«Може, вибереться на берег десь нижче» — спробувала надурити себе Ар’я, та сама не повірила порожній надії. Бажання плавати зникло. Коли Сандор Клеган загарчав до неї, щоб ішла всередину, якщо не хоче лящів до крові, вона мляво підкорилася. Пором тим часом силувався відновити хід у боротьбі з річкою, яка прагнула винести його геть у море.

Коли вони нарешті пристали до берега, то опинилися десь за три версти нижче течією від свого звичайного пришибу. Човен вдарився у берег так сильно, що зламав ще одну жердину, а Ар’я знову трохи не впала. Сандор Клеган підняв її на спину Морокові так, ніби вона важила не більше за ляльку. Човнярі дивилися на них байдужими втомленими очима, і лише зігнутий хутко простягнув руку:

— Шість драконів! — завимагав він. — Три за перевіз, три за втрачену людину.

Сандор Клеган занишпорив у гамані, видобув зіжмаканий клапоть пергамену і пхнув його перевізникові до рук.

— Осьо. Візьми собі десять.

— Десять чого? — неабияк здивувався поромник. — Що воно таке?

— Розписка мерця, варта приблизно дев’яти тисяч драконів, що я мав при собі. — Хорт скочив у сідло позаду Ар’ї та скривився у неприємній посмішці. — Десять із них — твої. Колись я приїду по решту, отож диви мені — не процвиндри усе до шеляга.

Поромник скосив очі на пергамен і насупився.

— Пергамен? З якого дива ви мені пхаєте якусь цидулу? Обіцяли ж золото. Лицарською честю присягалися.

— Лицарі не мають честі — саме лише гівно. Тебе життя ще не навчило, старий? То вчися зараз.

Хорт ударив Морока острогами і ринув чвалом крізь дощ. Поромник залаявся їм услід, а тоді ще й кинув кілька каменів. Та Клеган не зважив ані на лайки, ані на камені; скоро вони загубилися у пітьмі серед дерев, лишивши ревище води далеко позаду.

— Пором не піде назад до ранку, — мовив Хорт, — і його господар більше не візьме папірця замість грошей від першого-ліпшого дурня на коні. Якщо твої друзі хочуть нас наздогнати, то мусять навчитися добряче плавати.

Ар’я зігнулася під каптуром і змовчала. «Валар моргуліс» — подумала вона похмуро. — «Пан Ілин, пан Мерин, король Джофрі, королева Серсея. Дунсен, Полівер, Любчик Раф. Пан Грегор і Лоскотун. І Хорт, Хорт, Хорт.»

Коли дощ нарешті припинився, і хмари розійшлися, Ар’я тремтіла і чхала так страшно, що Клеган оголосив спочинок на ніч і навіть спробував запалити вогонь. Та зібрані дрова були надто вологі; викресана Хортом іскра ніяк не хотіла займатися, і нарешті він з огидою розкидав дрова копняком.

— А бодай тобі семеро дідьків у семи пеклах! — вилаявся він. — Ненавиджу вогонь!

Вони сіли на вогкі камені під дубом і заходилися коло холодного сніданку з сухарів, пліснявого сиру та копченої ковбаси під неквапне капотіння дощової води з листя. Хорт порізав м’ясо кинджалом на шматки і звузив очі, коли побачив, як Ар’я дивиться на його ніж.

— Не смій навіть думати!

— Нічого я такого не думала! — зухвало збрехала вона у відповідь.

Хорт презирливо пирхнув, показуючи, яку віру йме її словам, але все-таки дав товстий шматок ковбаси. Ар’я вчепилася у нього зубами, не припиняючи сторожко спостерігати.

— Я ніколи не бив твою сестру, — мовив Хорт, — але тебе поб’ю, якщо змусиш. Годі вже вигадувати способи мене вбити — жоден тобі не допоможе.

Попередня
-= 298 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!