Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Борва мечів

На це вона відповіді не знайшла, тільки глибше вгризлася у ковбасу і вирячила на Хорта холодні очі. «Тверда, мов камінь» — подумала вона.

— Мушу визнати, мала вовчице, ти хоч не лякаєшся дивитися мені в лице. Воно тобі до вподоби?

— Зовсім не до вподоби! Таке спечене і потворне.

Клеган простягнув їй шматок сиру на вістрі кинджала.

— Дурепа ти дрібна, та й годі. Який тобі зиск тікати від мене? Тебе спіймає хтось гірший, та й грець.

— Не спіймає! — упиралася Ар’я. — Нема нікого гіршого!

— Це ти брата мого не знала. Грегор колись убив хлопця за те, що той хропів уві сні. Свого власного служивого щитника.

Коли Хорт шкірив зуби, спечена половина його обличчя туго натягалася, а рот неоковирно та моторошно викривлявся. На тому боці обличчя в нього зовсім не лишилося вуст, а від вуха — самий пеньок.

— Знала я вашого брата, ще й як! — Ар’я все ж мусила мовчки погодитися, що Гора справді гірший від Хорта. — І його, і Дунсена, і Полівера, і Любчика Рафа, і Лоскотуна!

В Хорта на обличчі відбився подив.

— Як це шляхетна донечка Неда Старка зазнайомилася з таким набродом, га? Грегор ніколи не приводив своїх ручних щурів до двору.

— Я взнала їх у селі. — Вона з’їла сир і вхопила сухаря. — У селі біля озера, де вони впіймали Гендрі, мене та Мантулика. Ломика Зеленорукого теж упіймали, та Любчик Раф убив його, бо той не міг іти з пораненою ногою.

Клеган смикнув ротом.

— Упіймали тебе? Мій брат тебе упіймав?! — Він зареготався страшним і гидким сміхом, схожим на собаче гарчання. — А Грегор і не знав, що потрапило йому до рук, еге ж? Не міг знати, бо інакше відтяг би тебе на налигачі до Король-Берега і кинув Серсеї на коліна. Оце так казочка, смакота! Неодмінно розкажу йому, перш ніж вирізати серце.

Вже не вперше він згадував про своє бажання убити Гору.

— Але ж він ваш брат, — вагаючись, мовила Ар’я.

— Ти ніколи не мала брата, якого хотіла убити? — Хорт зареготав. — Чи може, сестру?

Мабуть, щось таке промайнуло в неї на обличчі, бо він нахилився ближче.

— Сансу! Отакої! То мала вовчиця хоче убити гарненьку пташку, еге ж?

— Ні! — люто виплюнула йому в лице Ар’я. — Понад усе я хочу вбити вас!

— Бо я твого дружечка навпіл розрубав, абощо? Та я ж не лише його вбив, ти вже повір. Невже ти вважаєш мене за якесь чудовисько? Може, й так — але твоїй сестрі це чудовисько врятувало життя. Того дня, коли юрба стягла її з коня, я прорубався до неї та привіз назад до замку. Без мене її спіткала б така сама доля, як Лолису Стокварт. А потім вона мені співала. Та ти, мабуть, і гадки не мала, еге ж? Вона мені солоденько заспівала гарненьку пісеньку.

— Брешете! — вигукнула Ар’я, не вагаючись.

— Та ти нічого не знаєш, дурепо, а забрала собі в голову казна-що. Чорновода?! Куди це ми, гадаєш, заїхали? І куди прямуємо?

Голос його лунав так зневажливо, що Ар’ю навіть сумнів шпигнув. Та все ж вона буркнула похмуро:

— Ми прямуємо назад до Король-Берега. Ви мене везете до Джофрі та королеви.

Раптом Ар’я усвідомила, що ляпнула дурницю: авжеж запитання було з натяком, а вона й не дотямила.

— Ти сліпа і дурна, як мале вовченя, а вперта, як стара сука. — Голос був грубий, шорсткий, наче залізний терпуг. — В сраку того Джофрі разом із королевою. І ту дрібну потвору, яку вона зве братом, теж! Я наївся їхнім містом, їхньою Королегвардією, та й усіма Ланістерами. На дідька собаці крутитися серед левів? Що йому серед них світить, тебе питаю? — Він сягнув по міх з водою, зробив довгий ковток. Витерши рота долонею, Хорт пхнув міха Ар’ї та продовжив: — Ця річка, дівчисько — то Тризуб. Не Чорновода, а Тризуб. Намалюй собі мапу в голові — може, допетраєш. Назавтра маємо досягти королівського гостинця, а після того рушимо хутко та прямо аж до Близнюків. Гадаєш, хто тебе віддасть власноруч твоїй ясновельможній матусі? Та вже ж не той гоноровитий князь-блискавка. І не клятий вогненний штукар, що вдає з себе жерця — бодай би йому самому вогнем горіти.

Хорт вишкірився, побачивши вираз на Ар’їному обличчі.

— Не лише твої друзі, за якими шибениця плаче, вміють винюхати викуп. Дондаріон забрав у мене золото, а я забрав у нього тебе. Ти варта удвічі проти того, що він украв. А якби я на твій страх віддав тебе Ланістерам, то може, отримав би й більше. Та не віддам — навіть собаці набридають копняки під ребра. Якщо Молодий Вовк має хоч стільки розуму, як боги дали жабі, він зробить мене вельможним панком і припросить ласкаво до себе на службу. Бо я йому потрібен, хай він ще цього не втямив. От уб’ю для нього Грегора — тоді втямить.

Попередня
-= 299 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!