Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Борва мечів

— Грене, ходи збуди маестра Аемона, — мовив Пип. — Скажи маестрові, що Джонові треба ще макового молочка.

«Так» — подумав Джон і сказав:

— Ні! Адже магнар…

— Та знаємо, — відповів Пип. — Вартовим на Стіні наказано спостерігати за півднем. Донал Нойє надіслав кількох хлопців до Завітряної Стяги наглядати за королівським гостинцем. Маестер Аемон вислав птахів до Східної Варти і Тіньової Вежі.

До ліжка причовгав маестер Аемон, тримаючи одну руку на Греновому плечі.

— Джоне, пожалій себе. Добре, що ти прокинувся, але ж дозволь своєму тілу зцілитися. Ми залили рану киплячим вином, наклали припарку з кропиви, гірчичного сім’я та хлібної плісняви, але якщо ти не відпочиватимеш…

— Не можу! — Джон усе-таки подолав біль і сів. — Тут скоро буде Манс… а з ним тисячі людей, велетні, мамути… чи надіслали звістку до Зимосічі? А до короля?

Джоновим чолом стікав піт. Очі мимоволі заплющилися.

Грен кинув на Пипа дивний погляд.

— Він нічого не знає.

— Джоне, — мовив маестер Аемон, — відколи ти поїхав, трапилося багато різного. Одне гірше за інше. Балон Грейджой знову коронував себе королем і спрямував залізняцькі лодії на війну проти Півночі. Один за одним, наче бур’яни з-під землі, повискакували нові королі. Ми надіслали усім прохання про поміч, та не матимемо її від жодного, бо кожен має нагальніші справи для мечів свого вояцтва, а ми далекі й усіма забуті. А Зимосіч… ти мусиш кріпитися, Джоне… Зимосічі більше нема…

— Нема?! — Джон витріщився у білі очі та зморшкувате обличчя Аемона. — Але ж у Зимосічі мої брати, Бран та Рікон…

Маестер торкнувся його чола рукою.

— Маю скорботні вісті, Джоне. Твоїх братів було вбито з наказу Теона Грейджоя після того, як він силоміць захопив Зимосіч в ім’я свого батька. Коли значкове панство твого батька спробувало відбити замок, Теон пустив його з вогнем.

— За твоїх братів помстилися, — мовив Грен. — Син Болтона вирізав усіх залізняків, а Теона Грейджоя узяв у полон, і кажуть, білує його за скоєне вершок за вершком.

— Ми сумуємо разом із тобою. — Пип стиснув його плече. — Усі разом, до останнього.

Джон ніколи не плекав надмірної любові до Теона Грейджоя, але ж той був вихованцем його батька. Судома болю скрутила йому ногу; отямився він знову на спині.

— Тут якась помилка! — наполягав він. — При Королевиному Вінці я бачив лютововка, сірого… так, сірого… і він мене знав!

Якщо Бран помер, то чи не може якась його частина жити далі у лютововкові, як Орелл продовжив жити у своєму орлі?

— Випий оце.

Грен підніс йому до вуст кухля. Джон випив. У голові кружляли вовки та орли, лунав сміх братів. Обличчя над ним почали розмиватися і зникати. «Не могли вони загинути. Теон цього б ніколи не зробив. А Зимосіч… сірий граніт, дуб та залізо, ґави кружляють над баштами, пара здіймається з-над теплих ставків у божегаї, кам’яні королі сидять на престолах… хіба Зимосіч може зникнути?»

Коли сон нарешті заволодів ним, Джон знову побачив себе удома. Він плюскався у гарячому ставі під великим білим оберіг-деревом з обличчям його батька. З ним була Ігритта — сміялася, скидала з себе шкіряні лахи, поки не лишилася голісінька, в чому мати народила, пробувала його поцілувати — але він не давався, бо не міг перед батьковими очима. Адже він — кров Зимосічі, воїн Нічної Варти.

— Я не стану батьком байстрюкові, — мовив він до неї. — Не стану. Нізащо.

— Нічого ти не знаєш, Джоне Сніговію, — прошепотіла вона.

Шкіра її почала розчинятися у гарячій воді, плоть — злазити з кісток, і нарешті лишилися тільки череп та кістки, а вода у ставку забулькотіла густим і червоним.

Кетлін VI

Вони почули Зеленозуб раніше, ніж побачили — безупинний гомін потоку скидався на низьке гарчання якогось величезного звіра. Річка перетворилася на бурхливий пінний бурчак, у півтора рази ширший, ніж минулого року, коли Робб розділив своє військо навпіл і присягнувся узяти собі дружину з Фреїв навзамін дозволу перетнути міст. «Тоді мій син не міг обійтися без князя Вальдера та його моста. І зараз знову не може.» Кетлін спостерігала, як каламутні зелені води плинуть мимо, і плекала у серці злі передчуття. «Перебрісти тут не можна, перепливти — теж, а доки ці води спадуть, може минути поворот місяця.»

Коли вони вже наближалися до Близнюків, Робб одягнув королівського вінця і припросив Кетлін та Едмура їхати поруч. Пан Райнальд Вестерлін їхав з корогвою — лютововком Старків на білому крижаному полі.

Брамні башти виникли з запони дощу, наче сірі бляклі примари. З наближенням вершників вони потроху росли, набували обрисів та об’єму. Твердиня Фреїв складалася не з одного замку, а з двох — віддзеркалень один одного у мокрому камені на протилежних берегах потоку, з’єднаних великим вигнутим мостом. Посередині мосту здіймалася Водяна Башта, під нею стрімко та прямо плинула річка. У берегах були прорізані перекопи, що перетворювали кожен замок-близнюк на острів. Останні дощі зробили з перекопів мілкі озера.

Попередня
-= 304 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!