Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Борва мечів

За знуртованими водами біля східного замку Кетлін побачила табір на кілька тисяч вояків. Прапори в таборі висіли зі списів коло наметів, наче здохлі коти; під дощем годі було розібрати, які на них кольори та герби. Кетлін здалося, що більшість мають сіре забарвлення, хоча під таким небом сірим був увесь світ.

— Пильнуй кожен свій крок, Роббе, — попередила вона сина. — Князь Вальдер надто дратівливий і гострий на язик. Деякі з його численних синів, поза сумнівом, уродилися в батечка. Не дозволь розгнівати себе і наробити дурниць.

— Я знаю Фреїв, матінко. Знаю, якої завдав їм образи. Знаю, як вони мені потрібні. Тому буду сумирний, як септон.

Кетлін незатишно посовалася у сідлі.

— Якщо нам по приїзді запропонують їжу та питво, у жодному разі не відмовляйся. Бери, що дають, їж та пий в усіх на очах. Якщо не запропонують нічого, прохай хліба, сиру та келих вина.

— Та я радше змок, аніж зголоднів…

— Слухай мене, Роббе! Щойно ти спробуєш їхнього хліба та солі, як за гостьовим правом матимеш недоторканність. Священні закони гостинності захистять тебе під їхнім дахом.

На Роббовому обличчі відбився подив, а не страх.

— Мене захищає військо, пані матінко. Я не мушу покладатися на їхній хліб та сіль. Та якщо князеві Вальдеру буде завгодно подати мені юшку з вареної ґави, приправлену хробаками, то я не лише з’їм, а й попрохаю другу миску.

З західної брамної башти виїхало четверо Фреїв у важких киреях товстого сірого штофу. Кетлін упізнала пана Римана — сина покійного пана Стеврона, першого сина князя Вальдера. Втративши батька, Риман став спадкоємцем Близнюків. Обличчя під відлогою було широке, опасисте і тупе. Інші троє, напевне, були його сини — праонуки князя Вальдера.

Едмур підтвердив її здогади.

— Онде старший, Едвин — блідий, тендітний, а кривиться, наче йому кишки заколодило. Жилавий з бородою — то Чорний Вальдер. Паскудне створіння, наїмося з ним лиха. На гнідому їде Петир, отой похнюплений. Брати звуть його Петир Пуздря. Він старший від Робба на рік чи два, а коли йому було десять, князь Вальдер оженив його на жінці, утричі старшій. О боги, хоч би Рослін не вдалася у нього!

Вони зупинилися і дозволили господарям замку наблизитися. Роббів прапор безсило висів на держалні; невпинний шум дощу змішувався з гомоном набухлого Зеленозуба, що плинув праворуч од загону. Сірий Вітер посунувся уперед, напружив хвоста, примружив очі темного золота. Коли Фреї під’їхали на три сажні, Кетлін почула його гарчання — низьке, загрозливе, що майже зливалося з гуркотом річкового потоку. Робб здригнувся і покликав:

— Сірий Вітре, до мене. Хутко до мене!

Та натомість лютововк стрибнув уперед і загарчав уже на весь голос.

Кобила пана Римана заіржала зі страху та відсахнулася, а кінь Петира Пуздрі став дибки та скинув вершника на землю. Втримати свого вдалося лише Чорному Вальдерові, який миттю сягнув по руків’я меча.

— Ні! — щосили закричав Робб. — Сірий Вітре, до мене! До мене!

Кетлін вдарила коня п’ятами і вклинилася між лютововком та кіньми. Її кобила вибила копитами грязюку з землі просто перед Сірим Вітром. Вовк сахнувся убік і лише тоді, здавалося, нарешті почув заклики Робба.

— То це отак Старки спокутують свої вини? — гарикнув Чорний Вальдер, тримаючи в руці оголеного меча. — Нам такі вітаннячка не до смаку! Ви на те приїхали, щоб на нас вовків напускати?!

Пан Риман зліз з коня і допоміг Петирові Пуздрі стати на ноги. Хлопця заляпало болотом, та він нічого собі не зашкодив.

— Я приїхав з вибаченнями за образи, завдані мною вашому домові, та з наміром погуляти на весіллі пана дядька. — Робб рвучко зіскочив з сідла. — Візьміть мого коня, Петире. Ваш, мабуть, уже втік до стайні.

Петир зиркнув на батька і відповів:

— Я поїду з кимось із братів.

З облич Фреїв аж пашіла ворожість без жодного сліду пошани до гостей.

— Ви спізнилися! — звинуватив їх пан Риман.

— Нас затримали дощі, — відповів Робб. — Я висилав птаха.

— Не бачу, де жінка.

Усі зрозуміли, що під «жінкою» пан Риман має на увазі Джейну Вестерлін. Пані Кетлін вибачливо посміхнулася.

— Королеву Джейну стомили далекі подорожі, панове. Поза сумнівом, вона буде щаслива відвідати вашу домівку, щойно настануть спокійніші часи.

— Пана діда це не потішить. — Чорний Вальдер вклав меча до піхв, але голос приязнішим не зробив. — Я багато розповідав їм про панну, і вони хотіли бачити її на власні очі.

Едвин прочистив горло.

— Ваша милосте! Ми наготували вам покої у Водяній Башті, — мовив він сухо, але чемно, — а також панові князю Таллі та пані Старк. Ваше значкове панство ми теж ласкаво припрошуємо знайти притулок під нашим дахом і розділити з нами весільний частунок.

Попередня
-= 305 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!