Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Борва мечів

— Дякую за добрість.

Кетлін відчувала, що у кімнаті панує пригнічений настрій. Навіть Великоджон був якийсь похнюплений. Вона окинула поглядом похмурі обличчя і спитала:

— Що трапилося?

— Ланістерівці на Тризубі, — болісно зіщулився пан Вендел. — Мого брата знову захопили у полон.

— До того ж князь Болтон приніс нам нові звістки про Зимосіч, — додав Робб. — Пан Родрік — не єдина вірна душа, що відлетіла до богів. Убито також Клея Кервина та Леобальда Толгарта.

— Клей Кервин був зовсім іще хлопчик, — сумно проказала Кетлін. — Невже це правда? Стільки людей загинуло, і Зимосічі більше немає?

Бліді очі Болтона зустрілися з її власними.

— Залізняки спалили і замок, і зимівник при ньому. Декого з ваших людей відвів до Жахокрому мій син Рамзай.

— Вашого байстрюка звинувачували у жахливих злочинах! — рвучко скинулася Кетлін. — У вбивстві, зґвалтуванні, ба навіть гірше!

— О так, — погодився Руз Болтон. — Його кров зіпсовано, цього я не можу заперечити. Але вояк він вправний, хитрий та безстрашний. Коли залізняки вбили пана Родріка, а скоро після нього і Леобальда Толгарта, саме Рамзаєві випало очолити битву. Він присягається, що не вкладе меча до піхов, поки хоч один Грейджоїв посіпака лишається на півночі. Можливо, його служба бодай якоюсь дрібною мірою спокутує ті гріхи, до яких його спонукала байстрюцька кров.

Князь здвигнув плечима.

— А може, й ні. Про те важити та судити його милості королю, коли скінчиться війна. Я ж до того часу сподіваюся мати законного сина від пані Вальди.

«Яке холодне серце» — подумала Кетлін вже не вперше.

— Чи згадував Рамзай про Теона Грейджоя? — вимогливо запитав Робб. — Його вбито, чи він утік?

Руз Болтон дістав із гамана при поясі нерівний клаптик шкіри.

— Мій син надіслав у своєму листі оце.

Пан Вендел відвернув своє кругле опасисте обличчя. Робін Кремінець та Малоджон Умбер перекинулися поглядами, а Великоджон пирхнув, наче бик.

— Це що таке… людська шкіра? — запитав Робб.

— Шкіра з мізинця лівиці Теона Грейджоя. Зізнаюся, мій син — жорстока, безжальна душа. І все ж… що таке клаптик шкіри проти життя двох юних принців? Ви їхня мати, ласкава пані. Чи можу я запропонувати вам оцей… невеличкий знак помсти?

Якась частина Кетлін прагнула схопити зловісну здобич і притиснути до серця, та вона присилувала себе стриматися.

— Приберіть, благаю вас. Приберіть з моїх очей.

— Білування Теона не поверне мені братів, — мовив Робб. — Я хочу його голову, а не шкіру.

— Він єдиний живий син Балона Грейджоя, — м’яко нагадав князь Болтон, наче вони без нього забули. — А тепер ще й законний король Залізних островів. Полонений король — дуже цінний заручник.

— Заручник?! — аж визвірилася Кетлін. «Адже заручника можна виміняти!» — Сподіваюся, князю Болтоне, ви не хочете сказати, що ми звільнимо людину, яка вбила моїх синів?

— Той, хто зрештою сяде на Морекамінний Престол, неодмінно захоче смерті Теона Грейджоя, — зауважив Болтон. — Навіть у кайданах його право на корону вище за право будь-якого з його дядьків. Я б порадив тримати його в себе живим, а від залізняків за його страту вимагати поступок.

Робб неохоче поміркував про сказане князем, але зрештою кивнув.

— Гаразд. Нехай буде так. Тримайте його в себе у Жахокромі живим, доки ми не відіб’ємо у ворога північ.

Дещо згадавши, Кетлін обернулася до Руза Болтона і запитала:

— Що там пан Вендел щойно казав про ланістерівців на Тризубі?

— Так, вони вже тут. І за те я мушу винуватити себе — надто довго я зволікав, не виходячи з Гаренголу. Аеніс Фрей пішов звідти за кілька днів до мене і перетнув Тризуб при рубіновому броді, хай не без клопоту. Та коли ми підійшли до річки, вона вже розбурхалася. Мені не лишилося вибору, крім переправляти людей човнами, яких ми мали не досить. Дві третини моєї потуги були вже на північному березі, коли ланістерівці вдарили на тих, які ще чекали переїзду. Там були головне люди Нореїв, Клясків та Бурляїв, а ззаду їх сторожив пан Виліс Мандерлі з лицарями Білої Гавані. Я ж опинився від них на протилежному березі Тризубу і ніяк допомогти не міг. Пан Виліс зібрав та якось вишикував людей до бою, але Грегор Клеган вдарив важкою кіннотою і загнав їх у річку. Потонуло не менше, ніж загинуло від меча, ще більше втекло, а решту полонили.

«Де Грегор Клеган — там завжди злі вісті» — подумала Кетлін. Невже Роббові доведеться знову рушати на південь, аби дати йому ради? Чи Гора вже сам іде сюди?

— То Клеган перетнув річку, абощо?

— Ні, — тихо, але твердо відповів Болтон. — Я лишив при броді шість сотень людей. Списників з бурчаків, з гір та з-понад Білого Ножа, сотню роголісівських лучників, скількись компанійців та заплотних лицарів, а на додачу міцний загін вояцтва Дужаків та Кервинів. На їхньому чолі я поставив Ронела Дужака і пана Кайла Кондона. Ви, напевне, знаєте, ласкава пані, що пан Кайл був вірною правицею покійного князя Кервина. Леви плавають не краще за вовків — поки річка стоїть високо, пан Грегор її не перейде.

Попередня
-= 311 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!