Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Борва мечів

Давос чув у переказах, що чаклуни Валірії не різали і не рубали камінь так, як пересічні каменярі, а натомість порали вогнем і чарами, як гончарі порають глину. Але зараз він спитав себе: що як це справжні дракони, перетворені на кам’яних?

— Якщо червона жінка вдихне у них життя, замок обвалиться. Така моя думка. Що це за дракони такі, в яких усередині є кімнати, сходи і меблі? І вікна. І димарі. І зливи з нужників.

Давос обернувся і побачив коло себе Саладора Саана.

— То виходить, ти пробачив мою зраду, Саладоре?

Старий пірат насварився на нього пальцем.

— Пробачаю — так. Забуваю — ні. Добре золото на Клішні — воно все мало бути моє. Думаю про нього, і аж почуваюся старий і стомлений. Коли я помру збіднілий до нитки, мої дружини та підбічниці проклянуть тебе, цибульний княже. А ще ж князь Кельтигар мав стільки добрих вин, яких я не куштую, морського беркута, якого він сам навчив злітати з п’ястука, чарівного рога, що викликає кракенів з безодні. Кожен хотів би такого рога — позбавитися тирошійців та інших набридливих істот. А чи маю я зараз цього рога, чи можу в нього дмухати? Не можу, бо король зробив мого старого друга своїм Правицею.

Він узяв Давоса під руку і продовжив:

— Королевині люди не люблять тебе, старий друже. Я чую чутки, що один Правиця добирає собі власних друзів. Ті чутки правдиві, хіба ні?

«Ти надто багато чуєш, старий пірате.» Знати людей перемитникові так само важливо, як припливи та відпливи, бо інакше його життя не триватиме довго. Нехай королевині люди — усі, як один, палкі прихильники Господа Світла. Та вояки і простолюдці на Дракон-Камені потроху поверталися до богів, яких знали упродовж цілого життя. Вони подейкували, що Станіса зурочили і зачарували, що Мелісандра відвернула його від Седмиці, аби схилити перед якимось гемоном з тіні, а ще… настрашніший гріх з усіх… що вона зі своїм богом не справдила його надій. Навіть деякі лицарі та вельможні пани трималися тієї ж думки. Давос потроху відшукав їх усіх, добираючи так само ретельно, як жеглярів собі на корабель. Пан Геральд Говір хоробро бився на Чорноводі, але потім від нього чули балачки про те, що Ра-Гльор, напевне, дуже слабкий бог, коли дозволив карликові та мерцеві жорстоко побити своїх вірних. Пан Андреш Естермонт був королю братом у перших і навіть колись служив зброєносцем. Байстрюк зі Щеботу очолював позадній сторожовий загін, завдяки якому Станіс безпечно дістався галер Саладора Саана — та сам він уклонявся Воїнові з таким самим завзяттям, з яким кидався у битву. «То люди короля, а не королеви.» Втім, про них краще не згадувати.

— Один лисенійський пірат колись мені казав, що добрий перемитник на чужі очі не втрапляє, — обережно відповів Давос. — Чорні вітрила, замотані ганчір’ям весла, жеглярі, що вміють тримати язика за зубами — ось що йому найпотрібніше.

Лисенієць зареготав.

— Краще навіть жеглярі зовсім без язиків! Німі здоровані, що не вміють ані писати, ані читати. — І миттю спохмурнів. — Та все ж добре чути, що хтось береже твою спину, старий друже. Чи віддасть король малого своїй червоній жриці, як гадаєш? Один маленький дракончик може скінчити цю довгу набридливу війну.

Стара звичка змусила Давоса сягнути по своє щастя, але кісточки пальців більше не висіли в нього на шиї — рука не намацала нічого.

— Король цього не зробить. Він не зашкодить своєму кревному родичеві.

— Князь Ренлі був би радий це почути.

— Ренлі був зрадник, що повстав зі зброєю в руках. Едрік Шторм не винний у жодному злочині. Його милість — справедливий володар.

Саладор здвигнув плечима.

— Оце ми подивимося. Або ти подивишся. Що до мене, я повертаюся в море. Просто зараз лукаві та хтиві перемитники сновигають Чорноводою затокою, уникаючи платити їхньому володареві законне мито.

Він ляснув Давоса по спині.

— А ти бережи себе. Ти і твої німі друзі. Ти піднісся дуже-дуже високо, та не забувай: що вище хтось видирається, то далі йому падати.

Давос розмірковував про його слова, поки видирався сходами Змій-Башти до маестрових помешкань під крукарнею. Він і без Саладора розумів, що піднісся надто високо. «Я не вмію ані читати, ані писати, панство мене зневажає, про правління державою я нічого не знаю… то як я маю служити Правицею Короля? Моє місце — на містку корабля, не у замкових палатах.»

Саме так він одного дня сказав маестрові Пилосу.

— Ви ж досвідчений керманич, якого знають на морях, — відповів маестер. — Адже і кораблем треба правити, хіба ні? Долати зрадливі води, ловити свіжий вітер у вітрила, вгадувати, коли почнеться буря і як найкраще її уникнути. Правити державою — майже те саме.

Попередня
-= 331 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!