Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Борва мечів

Пилос бажав йому добра, та чомусь його слова зачепили Давоса за живе.

— Геть не те саме! — скрикнув він. — Королівство — зовсім не корабель… і то добре, бо наше королівство давно б потонуло. Так, я знаюся на линвах, щоглах та водах, але чи багато мені зараз із того зиску? Де я маю шукати вітру, який би заніс короля Станіса на престол?

Маестер засміявся.

— Ось бачите, мосьпане, як добре розумітися на вітрі. Адже слова — то і є вітер, так кажуть люди. Ви здмухнули мої слова вітром свого здорового глузду. Гадаю, їхня милість добре розуміють, кого мають собі за Правицю.

— Цибулину, — похмуро буркнув Давос. — Ось кого король має собі за Правицю. Правиця Короля має бути вельможним паном, мудрим та освіченим, уславленим воєводою, звитяжним лицарем…

— Пан Риам Рожвин був найвеличнішим лицарем своєї доби, але одним із найгірших Правиць у службі всіх відомих нам королів. Молитви септона Мурмізона творили дива, та коли він був Правицею, вся держава, як одна людина, молилася про його смерть. Князь Маслоплав був відомий спритним розумом, Милош Рідколіс — мужністю, пан Отто Вишестраж — вченістю, та уряд свій вони справляли абияк, судячи з плодів їхніх правлінь. Що до родоводу, то королі-драконовладці часто обирали собі Правиць поміж власних родичів. То й що? Серед них на кожного Баелора Списолама знайдеться Маегор Лютий. Натомість ми маємо септона Барта — ковальського сина, якого Старий Король висмикнув із книгозбірні Червоного Дитинця. Він подарував державі сорок років злагоди та добробуту.

Пилос посміхнувся.

— Читайте історію, князю Давосе, і ви побачите, що ваші сумніви цілком безпідставні.

— Як я можу читати історію, коли зовсім не вмію читати?

— Кожен може читати, мосьпане, — відповів маестер Пилос. — Для цього не треба ані чарів, ані вельможного родоводу. Я навчаю цієї науки вашого сина за королівським наказом. Дозвольте мені вчити і вас теж.

То була вельми доброзичлива пропозиція, од якої Давос не міг відмовитися. І він заходився щодня видиратися до маестрових покоїв нагорі Змій-Башти, аби там супити брови над сувоями, пергаменами, важкими книгами, переплетеними у шкіру, в муках намагаючись розібрати ще кілька нових слів. Од напруги йому часто боліла голова і нападало принизливе відчуття, що він дурніший за Пістрявчика. Його синові Девану не було ще й дванадцяти, а він уже далеко перевершив батька у мистецтві читання. Що ж до принцеси Ширени та Едріка Шторма, то їм давно читалося, як дихалося. Біля книжок Давос почувався меншою за них дитиною. Але зусиль не полишав — тепер він був Правицею Короля, а Правиці не можна лишатися неписьменним.

Вузькі та звивисті сходи Змій-Башти стали для маестра Кресена вічною мукою після того, як він зламав стегно. Давос досі сумував за старим і був певний, що Станіс теж про нього згадує. Маестер Пилос був розумний, старанний, зичливий, але надто юний роками — король не покладався на нього так, як за часів минулих покладався на Кресена. Адже старий був Станісові опорою стільки довгих років… «Доки не перетнув шлях Мелісандрі.»

Нагорі сходів Давос почув тихе теленькання дзвіночків, яке могло означати лише присутність Пістрявчика. Принцесин блазень чекав на неї ззовні маестрових дверей, наче вірний пес. М’якотілий, сутулий, з опасистим обличчям, наколотим пістрявим червоно-зеленим клітчастим візерунком, Пістрявчик мав на собі шолома, зробленого з цинового відерця і оленячих рогів. На парогах висіло з тузінь дзвіночків, які теленькали від кожного руху — тобто безупинно, бо дурник ніколи не стояв на місці тихо, але теліпався і мулявся на всі боки. Не диво, що Пилос вигнав його з уроків Ширени, щоб не заважав.

— А у морі, під водою стара риба ласує молодою, — пробубонів блазень до Давоса, схилив голову набік, дзвіночки закалатали, зателенькали, заспівали. — Отакої, йой-ой-ой.

— А у башті над водою стара риба вчиться в молодої, — відказав Давос, що ніколи не відчував себе таким змарнілим старцем, як коли сідав читати. Напевне, якби його вчив старий маестер Кресен, було б легше. Бо молодий Пилос годився йому в сини.

Маестер знайшовся за своїм довгим дерев’яним столом, закладеним книжками та сувоями. Навпроти нього сиділо троє дітей: двоє хлопчиків, а між ними — принцеса Ширена. Давосові й досі незмінно теплішало на серці, коли він бачив свою власну кровинку в товаристві принцеси та королівського сина. «Деван тепер княжич, навіть не лицарський син. Майбутній князь на Мокрохащах.» Давос пишався долею сина більше, ніж власною. «А ще ж мій хлопчик і читати вміє. Пише і читає так, наче з цим хистом уродився.» Пилос хвалив малого за старанність, ніколи не казав ані слова докору. Майстер-мечник доповідав, що Деван показує певні успіхи з мечем та списом. «І побожності навчений теж.»

Попередня
-= 332 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!