Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Борва мечів

— Пересидимо ще ніч, — мовив Йоджен. — Не завадить лишити між нами та дичаками кілька зайвих верст. Ми ж не хочемо зустріти їх знову, га?

Того ж дня знайшовся Літо — повернувся з невідомої схованки, тягнучи за собою ногу. Він розлякав гайвороння і трохи попатрав тіла у корчмі, а потім переплив на острівець. Мейра витягла зламану стрілу з його ноги і намастила рану соком якогось зілля, що росло коло підніжжя вежі. Лютововк ще кульгав, але з кожним днем дедалі менше — принаймні так здалося Бранові. Боги почули його заклик.

— Може, сходити до іншого замку? — питала Мейра в брата. — Може, десь є брама, крізь яку ми зможемо пройти? Я б пішла на розвідку, якщо накажете — сама я рухатимуся швидше.

Бран заперечливо захитав головою.

— Якщо підеш на схід, там буде Глиб-Озеро, а потім Королевина Брама. На захід — Крижаний Слід. Але всі вони такі самі, лише менші. Усі брами запечатано, крім замку Чорного, Східної Варти та Тіньової Вежі.

На це Ходор відповів:

— Ходор.

Троски перекинулися поглядами.

— Ну хоча б нагору Стіни не завадить вилізти, — вирішила Мейра. — Може, побачу там щось варте уваги.

— Що ти там сподіваєшся побачити? — запитав Йоджен.

— Щось варте уваги, — уперто повторила Мейра, не поступаючись ані кроком.

«Лізти мав би я.» Бран підняв голову, поглянув угору, на Стіну, уявив, як видирається нею вершок за вершком, як утискає пальці у шпарини в кризі та викарбовує зарубки для ніг твердими носаками чобіт. Попри все пережите — сни, дичаків, Джона і решту — він розплився посмішкою. Коли Бран був малий, то часто лазив мурами Зимосічі, усіма її баштами — але ж вони були кам’яні й не сягали такої височини. Час від часу Стіна скидалася на кам’яну — сіру, подзьобану ямами — але потім розходилися хмари, виглядало сонечко, і за мить вона перетворювалася на біло-блакитну, сліпучо-мерехтливу. Стара Мамка завжди казала, що тут проходить край світу. З іншого боку жили чудовиська, велетні, упирі-кровопивці… але вони не могли прийти до царини людей, поки Стіна стояла міцна і непорушна. «Я хочу постояти нагорі разом з Мейрою» — подумав Бран. — «Постояти на вершині й подивитися на власні очі.»

Та він був скалічений хлопчик з безсилими, неживими ногами, і все, що він міг — дивитися знизу, як Мейра лізе вгору замість нього.

Втім, насправді вона не лізла так, як колись лазив він, а лише підіймалася сходинками, які Нічна Варта вирубала у кризі тисячоліття тому. Бран пригадав розповідь маестра Лювина про те, що Ніч-Кром — єдиний замок, де сходи вирізано з льоду самої Стіни. А може, те розповідав дядько Бенджен. Новіші замки мали дерев’яні або кам’яні сходи, довгі прибудовані схили з землі та кам’яної жорстви. «Лід надто зрадливий» — так казав йому дядько. Зовнішня поверхня Стіни інколи плаче крижаними слізьми, хоча середина лишається замороженою і твердою, наче камінь. Мабуть, сходи танули і тверділи вже тисячу разів від того дня, коли чорні братчики залишили замок — і щоразу меншали, розгладжувалися, заокруглювалися, ставали підступні й зрадливі. «Наче Стіна ковтає їх назад у себе.»

Мейра Троск була дуже спритна і чудово тримала рівновагу, та навіть вона ледь-ледь пересувалася від однієї крижаної приступки до іншої. У двох місцях, де сходів майже не лишилося, Мейра мусила ставати на всі чотири. «А ще гірше їй буде лізти донизу» — подумав Бран, спостерігаючи. І все ж він шкодував, що не може видертися туди сам. Коли Мейра досягла вершини, подолавши круглі горбики, що лишилися від найвищих сходинок, то зовсім зникла з очей.

— Коли вона злізе? — запитав Бран Йоджена.

— Коли буде готова. Вона хоче добряче роздивитися… усе, що на Стіні, і що за нею. Нам теж варто тут понишпорити.

— Ходор, — із сумнівом у голосі мовив Ходор.

— Може статися, ми щось знайдемо, — наполягав Йоджен.

«Аби щось не знайшло нас.» Щоправда, уголос цього Бран не сказав — не хотів, щоб Йоджен вважав його боягузом. Тому вони пішли на розвідку: Йоджен Троск попереду, Бран у кошику на Ходоровій спині, Літо поруч з усіма — припадаючи до землі й винюхуючи, що до чого. Одного разу лютововк кинувся крізь темні двері та за мить повернувся з сірим пацюком у зубах. «Щур-Куховар» — подумав Бран, але той був іншого кольору і завбільшки усього лише з кота. Щур-Куховар мав бути білий, а завбільшки — з добрячу свиню…

У Ніч-Кромі було багацько темних дверей, а пацюків — ще більше. Бран чув, як вони нишпорять льохами та підвалами, плутаниною темних проходів між покинутими помешканнями. Йоджен теж хотів там понишпорити, але Ходор заперечливо буркнув «Ходор!», а Бран рішуче відповів «Ні!». У темряві під Ніч-Кромом напевне мало ховатися щось гірше за звичайних щурів.

Попередня
-= 344 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!