Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Борва мечів

Рожево-білий звитяжець паплюжив обложників ще годину, кепкуючи з їхньої хоробрості, чоловічої сили, матерів, дружин та богів. Захисники Меєрину заохочували його з мурів міста.

— Його кличуть Ознак зо’Пахл, — розповів Бурий Бен Бросквин, прибувши на військову раду. Віднедавна він, обраний сердюками з їхніх власних лав, очолював «Других Синів». — Колись я служив охоронцем при його дядькові, ще коли не вступив до «Других Синів». Великі Хазяї — то збіговисько мерзотних хробаків. Жінки, щоправда, нічогенькі. Та спробуй на якусь не так подивитися, і тобі каюк. Знав я одного чолов’ягу, його звали Скарб. То цей Ознак вирізав йому печінку — твердив, що той образив честь шляхетної панни. Неборака, бач, зґвалтував її поглядом. Як це можна зґвалтувати дівку очима, га? Та його дядько — найбагатша людина в Меєрині, а батько очолює міську варту. От і я мусив тікати, наче полохливий пацюк, аби мені теж чогось не вирізали.

Вони дивилися, як Ознак зо’Пахл злазить з білого огиря, розв’язує шворки свого багатого вбрання, витягає чоловічу міць і спрямовує струмінь сечі приблизно у той бік, де у оливковому гайку серед спалених дерев розташувалося Даніне золоте шатро. Він ще не скінчив, а Дааріо Нахаріс вже примчав на коні з арахом у руці.

— Хочете, ваша милосте, щоб я відрізав йому отой непотріб і запхав до рота?

Серед блакиті його бороди зухвало зблиснув золотий зуб.

— Я хочу його місто, а не його недолугу пуцьку!

Все ж учинок ворога її розсердив. «Якщо я далі на нього не зважатиму, мої власні люди відчують мою слабкість.» Та кого ж послати? У Дааріо вона мала не меншу потребу, ніж у кревноїзниках. Без палкого і барвистого тирошійця вона не утримає під своєю рукою «Буревісників», багато з яких у минулому шанували Прендаля на’Гезна та Залора Лисого.

Високо на мурах Меєрину загукали гучніше, і скоро кількасот захисників уже наслідували приклад свого поборника: сцяли з-поміж зубців, аби показати зневагу до загарбників. «Вони сцять на рабів і переконують нас, що нічого не бояться» — подумала вона. — «Та якби тут перед брамою стояв дотракійський халазар, їм би, певно, забракло зухвалості.»

— Цей виклик треба прийняти, — знову заговорив Арстан.

— Його буде прийнято, — відповіла Дані, поки звитяжець прибирав з очей свого прутня. — Скажіть Могутньому Бельвасу, що я його кличу.

Брунатний здоровань-євнух знайшовся у тіньку її шатра з ковбасою в зубах. Почувши виклик, він здолав ковбасу за три прийоми, витер жирні руки об штани і послав Арстана Білоборода принести йому зброю. Підстаркуватий зброєносець щовечора гострив та налощував Бельвасового араха і змащував його світлою рудою олією.

Коли Білоборід приніс клинка, Могутній Бельвас примружився уздовж леза, щось пробурчав, запхав зброю до шкіряних піхв і застібнув паса на широкому стані. Арстан приніс йому і щита: круглу сталеву бляху, не більшу за таріль, яку євнух ухопив вільною рукою замість припасувати до передпліччя, як це робили лицарі та щитники Вестеросу.

— Знайди мені, Білобороде, печінки з цибулею, — наказав Бельвас. — Не зараз, потім. Коли Могутній Бельвас вбиває, то стає голодний.

Відповіді він не чекав, а відразу клишоного затупав із оливкового гаю до Ознака зо’Пахла.

— Чому ви обрали його, халісі? — ображено спитав Рахаро. — Він жирний і тупий.

— Могутній Бельвас був тут рабом у бійцівських ямах. Якщо отой зацний воїн Ознак загине від руки колишнього невільника, Великі Хазяї будуть осоромлені. А якщо переможе… для такого пихатого вельможі то перемога невелика, і Меєринові не буде з чого пишатися.

На відміну від пана Джорага, Дааріо, Бурого Бена та трьох кревноїзників, євнух не очолював військо, не обмірковував битви, не давав порад. «Він не робить нічого, лише їсть, хвалиться та гримає на Арстана.» Бельвас був якраз такою людиною, яку вона найлегше могла віддати у жертву. А заразом буде нагода з’ясувати, чи доброго захисника їй надіслав магістрат Іліріо.

Збуджений гомін пробіг лавами обложників, коли Бельваса побачили у полі перед містом. З мурів та башт Меєрину загорлали образи та виклики. Ознак зо’Пахл виліз на коня і чекав, високо піднявши вістря смугастого списа. Огир нетерпляче струшував головою і бив копитом піщаний ґрунт. Хай який євнух був дебелий, а перед звитяжцем на коні виглядав невеличким.

— Воїн лицарських чеснот мав би спішитися, — зауважив Арстан.

Ознак зо’Пахл нахилив списа і ринув уперед.

Бельвас зупинився, широко розставивши ноги. У одній руці він тримав свого малого круглого щита, у іншій — кривого араха, якого Арстан порав так дбайливо. Велике брунатне черево та вислі груди були оголені вище від жовтого шовкового пояса; броні на Бельвасі не було, не рахуючи набитої нютами шкіряної жилетки — такої сміхотливо-крихітної, що й сосків не закривала.

Попередня
-= 352 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!