Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Борва мечів

Але Дані втратила хала Дрого від схожої рани і не могла дозволити собі лишити Бельваса без турботи, а тому надіслала Місандею по одного юнкайського відпущенця, знаного своїм мистецтвом зцілення. Бельвас верещав і скаржився на долю, але Дані насварилася на нього, назвавши великим лисим немовлям. Зрештою він дозволив цілителеві промити рану оцтом, зашити нитками і перев’язати груди смугами льону, змоченими у вогонь-вині. Лише тоді Дані покликала старшину війська до шатра на раду.

— Я мушу взяти це місто, — мовила вона до полковників та очільників, сидячи зі схрещеними ногами на купі подушок у оточенні своїх діток-драконів. Іррі та Джихікі наливали вино. — Тут комори аж тріщать від хліба. На терасах пірамід ростуть фініки, смокви, оливки, а у льохах складені барила оселедців та солонини.

— І чималі скрині золота, срібла та коштовного каміння, — нагадав Дааріо. — Не забуваймо про коштовності.

— Я подивився на ті мури, що стоять проти суходолу, і не знайшов слабких місць, — мовив пан Джораг Мормонт. — Якби мати час, то поступово можна підкопатися під башту та зробити проломину. Але що ми їстимемо, поки копатимемо? Наші запаси майже вичерпано.

— У мурах проти суходолу немає слабкостей?! — вразилася Дані. Меєрин стояв на піщано-кам’яному клині, повз який повільний брунатний Скахазадхан втікав у Невільницьку затоку. — А чи можемо ми напасти на місто з річки або з моря?

— Маючи три кораблі? Треба попрохати капітана Гролео ретельно роздивитися мур уздовж річки. Та здається мені, якщо він не розсиплеться сам, напад водою — це така сама певна смерть, лише мокріша.

— А якби збудувати гуляй-городи? Я чула про них від мого брата Візериса і знаю, що такі пристрої будують при облогах.

— Їх будують з дерева, ваша милосте, — відповів пан Джораг. — Але людопродавці спалили усі дерева на сто верст навколо. Без дерева ми не матимемо ані метавок довбати мури, ані драбин лізти на них, ані черепах, ані таранів. Браму, звісно, можна рубати сокирами, але…

— Ви бачили оті спижеві голови над брамою? — запитав Бурий Бен Бросквин. — Голови гарпій з роззявленими пащеками, цілі шереги? Бачили? Меєринці можуть виливати з тих ротів гарячу олію. Ваші сокирники засмажаться, не сходячи з місця.

Дааріо Нахаріс посміхнувся до Сірого Хробака.

— То може, дати сокири Неблазним? Я чув, для вас гаряча олія з казана — мов тепленька купіль.

— Се неправда, — не відповів на посмішку Сірий Хробак. — Сі-одні не відчувають опіків, як люди, але така олія сліпить і вбиває. Проте Неблазні не бояться померти. Дайте сім-одним тарани, і ми або виб’ємо браму, або загинемо.

— Не виб’єте, а лише загинете! — рішуче заперечив Бурий Бен.

Під Юнкаєм, де він очолив «Других Синів», найманець хвалився Дані, що побував у сотні битв.

— Не скажу, втім, що бився однаково сміливо у кожній. Котрий сердюк зухвалий буває, той до старості не доживає.

Дані чула правду в його словах, тому зітхнула і мовила:

— Я не викидатиму даремно життя Неблазних, Сірий Хробаче. А чи зможемо ми вигубити місто голодом?

Пан Джораг похнюпився.

— Голод швидше вигубить нас, ваша милосте, ніж їх. Тут навколо немає ані харчів, ані хуражу для мулів та коней. Тутешня річкова вода мені теж не до вподоби. Меєрин скидає своє лайно у Скахазадхан, а сам бере воду з глибоких колодязів. Ми вже маємо звістки про пошесть у таборах: пропасницю, «бурі ноги» та три випадки кривавої різачки. Лишимося стояти — буде гірше. Невільники заслабли від довгого походу.

— Відпущенці, — виправила Дані. — Тепер вони — вільні люди.

— Вільні чи невільні, а вже голодують і скоро хворітимуть. Місто має більші запаси харчів, ніж ми, і кращу воду. Ваших трьох кораблів не досить, щоб зачинити їм і річку, і море.

— То що ж ви порадите, пане Джорагу?

— Вам не сподобається моя порада.

— І все ж я її вислухаю.

— Воля ваша. Дайте місту спокій, кажу я. Ви не можете звільнити усіх невільників на білому світі, халісі. Ваша війна чекає на Вестеросі.

— Я не забула про Вестерос. — Іноді Дані ввижалася уві сні та овіяна казками земля, яку вона ніколи не бачила на власні очі. — Але якщо я так легко відступлюся від старих цегляних мурів Меєрину, то як воюватиму великі кам’яні замки Вестеросу?

— Як воював Аегон, — відповів пан Джораг, — вогнем. Коли ми досягнемо Семицарства, ваші дракони будуть уже дорослі. Там ми матимемо те, чого не маємо тут: метавки, гуляй-городи та інше… але шлях крізь Землі Довгого Літа буде довгий і тяжкий, повний небезпек, донині невідомих нам. Ви зупинилися у Астапорі купити військо, а не починати війну. Збережіть ваші списи та мечі для Семицарства, моя королево. Лишіть Меєрин меєринцям і рушайте на захід, до Пентосу.

Попередня
-= 354 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!