Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Борва мечів

Відповіді він не чекав.

— Благаю вашу милість пробачити мені брехню — то був єдиний спосіб приховати від Ланістерів, що я перейшов до вас на службу. За вами шпигують, як шпигували за вашим братом. Багато років князь Варис доповідав про кожен крок принца Візериса — я чув кількасот таких доповідей, коли сидів у малій раді короля. Але від дня вашого весілля з халом Дрого при вашому боці теж знаходився підглядач, який продавав ваші таємниці, переказував Павукові кожну чутку за золото та солодкі обіцянки.

«Ні, він не може казати про…»

— Ви помиляєтеся! — Дані зиркнула на Джорага Мормонта. — Ану скажіть йому, що він помиляється. Не було ніякого підглядача. Пане Джорагу, скажіть йому. Адже ми разом перетнули Дотракійське море і червону пустелю!

Серце її затріпотіло, наче пташка у сильці.

— Скажіть йому, Джорагу. Скажіть, що він помиляється.

— А бодай би тебе, Селмі, Інші вхопили! — Пан Джораг жбурнув меча на килим. — Я шпигував лише спочатку, халісі… перш ніж я взнав вас… перш ніж покохав…

— Не смійте вимовляти це слово! — скинулася Дані у гніві. — Як ви можете?! Чого вам наобіцяв Узурпатор? Золота? Скільки?

Невмирущі казали, що її зрадять ще двічі — за золото і за любов.

— Відповідайте, що вам обіцяли!

— Варис казав… я зможу повернутися додому. — Він похнюпив голову аж на груди.

«Це ж я хотіла подарувати тобі повернення додому!» Її дракони відчули материну лють. Візеріон заревів, пирхнув сірим димом з писку, Дрогон збурив повітря чорними крилами, а Раегар викрутив голову набік і відригнув полум’я. «От би сказати слово та спалити обох на місці.» Невже нікому навколо себе не можна довіритися? Невже ніхто не вбереже її од лиха?

— Невже усі лицарі Вестеросу такі ж облудні, як ви двоє? Геть звідси, поки мої дракони вас не засмажили! Цікаво, як смердять смажені зрадники? Чи не гірше, ніж збіжні труби Бурого Бена? Забирайтеся геть!

Пан Барістан підвівся з коліна повільно і незграбно. Уперше він виглядав на свої роки.

— Куди накажуть піти ваша милість?

— До пекла, служити королю Роберту! — Дані відчула гарячі сльози на щоках. Дрогон верещав, теліпаючи хвостом. — Бодай би вас Інші ухопили…

«Ідіть геть, назавжди, обоє… наступного разу, як побачу ваші пики, накажу стяти вам зрадницькі голови.» Та слова не вимовлялися. «Вони зрадили мене. Але і врятували. А ще набрехали і обдурили.»

— Ходіть до…

«Мій ведмедю, мій лютий могутній ведмедю… що я без тебе робитиму? А старий… він був другом мого брата…»

— Ходіть обоє до… до…

«Куди?»

І раптом вона зрозуміла.

Тиріон VII

Тиріон вдягався у темряві, дослухаючись до тихого подиху дружини у їхньому спільному ліжку. «Спить» — подумав він, коли Санса щось раптом тихенько промурмотіла — може, ім’я, хоча він не розчув, яке саме — і перевернулася набік. Як чоловік і дружина вони поділяли ліжко, але більше нічого спільного не мали. «Навіть сльози вона лишає тільки собі.»

Він чекав вибуху горя та гніву, коли розповідав дружині про смерть її брата. Але Сансине обличчя лишилося таким непорушним, що він аж злякався, чи розуміє вона його слова. І лише пізніше, з-за великих дубових дверей, вух його досягло тихе схлипування. Тиріон поміркував, чи не піти до неї, чи не розрадити бодай чимось. «Та ні» — мусив він нагадати собі, — «вона не схоче розради від жодного з Ланістерів». Найбільше, що він міг — уберегти її від найбридкіших подробиць Червоного Весілля, про які дійшли звістки з Близнюків. Тиріон вирішив, що Сансі краще не чути, як понівечили тіло її брата, як труп її матері викинули оголеним до Зеленозубу в дикунському знущанні з поховального звичаю дому Таллі. Останнє, чого потребувала зараз нещасна дівчинка — зайвої поживи для своїх нічних жахіть.

Та цієї турботи було не досить. Він огорнув її плечі киреєю молодої, присягнувся берегти і захищати, але то був жарт не менш жорстокий, ніж королівський вінець, який Фреї припасували до голови лютововка, пришитої на плечі Робба Старка. І Санса розуміла це незгірш нього. Як вона дивилася на нього, як кам’яніла, коли лягала з ним у ліжко… коли він був з нею, то не забував ані на мить, хто він такий і від кого походить. Бо найперше цього не забувала Санса. Ще й досі вона щоночі ходила до божегаю молитися, і Тиріон щоразу питав себе, чи не про його смерть підносяться її молитви. Вона втратила свій дім, своє місце у світі, а з ним усіх, кого любила і кому вірила. «Зима насувається» — проказувало гасло дому Старк, і зима справді насунулася на них у кривавій помсті. «А над домом Ланістер начебто пашіє жарке літо. Чому ж мені так зимно, мовби мене Інші ухопили?»

Попередня
-= 359 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!