Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Борва мечів

Він натягнув чоботи, пристебнув кирею пряжкою з левовою головою і вислизнув у освітлений смолоскипами замковий прохід. Від свого шлюбу Тиріон мав наразі єдиний зиск: завдяки ньому він спромігся втекти з Маегорового Острогу. Обтяжений дружиною та челяддю, він потребував кращих покоїв, ніж мав раніше; пан батько погодився з ним і хутко вигнав князя Гиліса з просторих помешкань нагорі Кухарської Вежі. О, нові покої були справді розкішні: величезна опочивальня, чимала світлиця, лазня та вдягальня для дружини, невеличкі кімнатки для Пода та Сансиних покоївок. Навіть Бронова келія коло сходів мала таке-сяке вікно. «То радше стрілецька бійниця, ніж вікно… але хоч світло пускає.» Щоправда, просто через дворище знаходилася головна кухня замку, але Тиріон вважав її звуки та пахощі незрівнянно приємнішими, ніж товариство рідної сестри у Маегоровому Острозі. Що рідше він її бачитиме, то менше матиме клопоту.

Тиріон почув, як хропе Брелла, коли проминав її келію. Шая за це на неї скаржилася, та то була невисока ціна за корисну людину. Варис особисто привів йому на службу жінку, яка за минулих часів порала міське хазяйство князя Ренлі, а відтак блискуче навчилася удавати з себе глуху, сліпу та німу.

Запаливши свічку, він пробрався до челядинських сходів і пішов униз. Поверхи нижче від його власного були тихі та мовчазні; кроків, окрім своїх власних, він не почув. Тиріон спускався нижче й нижче, аж до найнижчого поверху, а тоді під землю, і зрештою опинився у похмурому підземеллі з кам’яним склепінням над головою. Майже всі будівлі замку з’єднувалися між собою під землею, і Кухарська Вежа не становила винятку. Тиріон прошкандибав довгим темним проходом, знайшов потрібні йому двері, штовхнув їх і зайшов усередину.

Там його чекали драконячі черепи, а серед них — Шая.

— А я гадала, що мосьпан про мене забув.

Її сукня висіла на чорному зубі заввишки майже з неї, а вона стояла між щелепами дракона у чому мати народила. «Балеріон» — подумав він. Чи то була Вхагар? Один драконячий череп не надто відрізнявся від іншого.

Від самого видовища він піднявся і затвердів.

— Ану виходь звідти!

— Не вийду. — Вона вишкірилася своєю найлукавішою та найхтивішою посмішкою. — Мосьпан має врятувати мене з пащі дракона.

Та коли Тиріон підібрався ближче, вона нахилилася до нього і дмухнула на свічку.

— Шає…

Він сягнув по неї, але вона крутнулася і вивільнилася.

— Ні, ви маєте мене спіймати! — Її голос долітав зліва. — Невже мосьпан змалку не грався у дів та чудовиськ?

— Ти звеш мене чудовиськом?

— Ви таке ж чудовисько, як я діва. — Вона була вже позаду, тихі кроки чулися на підлозі. — Та однак ви мусите мене впіймати!

Зрештою він її упіймав — та лише тому, що вона сама дозволила. Коли Шая ковзнула у його обійми, він уже збуряковів лицем і геть засапався, втомившись вибиратися з драконячих черепів. Та все забулося, щойно Тиріон відчув у пітьмі, як її малі груденята притиснулися до його обличчя, як твердий малий сосок легенько мазнув по губах і тому місцю, де колись був ніс. Тиріон стягнув її на підлогу.

— Мій велетню, — видихнула вона, коли він устромився. — Мій велетень прийшов мене рятувати.

Опісля вони лежали, сплівши руки та ноги, між драконячих черепів. Тиріон притулився своєю головою до її, вдихаючи тонкі та чисті пахощі її волосся.

— Треба повертатися, — мовив він з неохотою. — Напевне, скоро світанок. Санса прокинеться.

— То давай їй сон-вино, — відповіла Шая. — Пані Танда дає його Лолисі. Хай вип’є кухлика перед сном, і ти зможеш гойдати мене просто у її ліжку, а вона і не почує.

Шая захихотіла.

— Треба якось уночі так і зробити. Чи мосьпанові до вподоби? — Її рука знайшла його плече і почала розминати м’язи. — В тебе шия твердіша за камінь. Що тебе так турбує?

Тиріон не бачив перед очима навіть власних пальців, але заходився рахувати, загинаючи їх.

— Моя дружина. Моя сестра. Мій небіж. Мій батько. Тирели. — Тепер довелося задіяти другу руку. — Варис. Пицель. Мізинець. Червоний Гаспид Дорну.

Лишився останній палець.

— Обличчя, що дивиться на мене з води, коли я вмиваюся.

Шая поцілувала його скаліченого носа.

— Це відважне обличчя. Добре та чесне. Шкода, що я його зараз не бачу.

У голосі її бриніла уся чарівна невинність світу. «Невинність?! Йолопе, вона шльондра. Про чоловіків вона знає лише те, що теліпається між їхніх ніг. Дурень ти безголовий.»

— А я ладен його ніколи не бачити, та де ж пак. — Тиріон випростався і сів. — У нас обох попереду довгий день. Дарма ти загасила ту свічку. Як ми маємо шукати одяг?

Попередня
-= 360 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!