Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Борва мечів

Тиріон випив і витер рота тилом долоні. Санса помітила, що одяг Біса забруднено і розшарпано, наче він у ньому спав.

— Чи не зізволите ви перевдягнутися у свіже вбрання, мосьпане? Ви ж бо маєте такого прегарного нового жупана.

— Еге ж, свитка й справді прегарна. — Тиріон відставив келиха. — Ну ж бо, Поде, ходімо знайдемо для мене таку одежину, щоб усі одразу забули, який я потворний курдупель. Не ганьбити ж мені мою вельможну пані дружину.

Коли Біс повернувся за якусь хвилину, то мав вельми показний вигляд і навіть на зріст здавався трохи вищим, ніж зазвичай. Подрік Пейн теж убрався святково і почав скидатися на справжнього зброєносця. Щоправда, чималий червоний прищ при основі носа трохи псував враження, створене його пишним лілово-біло-золотим вбранням. «Такий сором’язливий хлопчина.» Спершу Санса цуралася Тиріонового зброєносця — він-бо був із Пейнів, родич панові Ілину Пейну, який відтяв голову батькові. Та скоро вона зрозуміла, що Под лякається її не менше, ніж сама вона — його старшого родича. Коли Сансі випадало заговорити до хлопця, він так буряковів, що вона аж непокоїлася про його здоров’я.

— Скажіть, Подріку, ліловий, золотий та білий — то є кольори дому Пейн? — чемно запитала вона чоловікового зброєносця.

— Та ні. Тобто так. — Він зачервонівся. — Кольори, так. Нашим знаком є лілово-біле клітчасте поле. А на ньому золоті монети. У клітинах. Лілових та білих. І тих, і тих.

І він заходився роздивлятися її черевики.

— Про ті золоті монети напевне є якась стародавня оповідка, — мовив Тиріон. — Маю надію, що одного дня Под розкаже її пальцям ваших ніг. Але зараз нас чекають у танцювальній палаті королеви. То ходімо?

Санса відчула спокусу попрохати залишитися. «Сказала б, що живіт болить, що місячна кров прийшла.» Нічого їй так не хотілося, як заповзти у ліжко і засунути запони. «Я мушу бути хороброю, як Робб» — повторювала вона собі, беручи чоловіка під руку власними неслухняними пальцями.

У танцювальній палаті королеви вони поснідали медовими пундиками з чорницями та горіхами, шинкою з великих окостів, шкварками, хрусткими срібними рибками у сухарях, осінніми грушами та дорнійською стравою з дрібно порізаних печених яєць, приправлених цибулею, сиром та вогнеперцями.

— Якщо хочеш пережити частування з сімдесяти й семи страв, спершу розігрій свою піч добрим сніданком, — зауважив Тиріон, коли їм наповнили миски.

До харчу подали глеки молока, медовухи та світло-золотавого солодкого вина. Поміж столів блукали музики, грали на кози, скрипки та сопілки, на палиці-конячці вибрикував пан Донтос, а Місячок гучно пердів щоками і співав сороміцьких пісень про усіх гостей.

Санса помітила, що Тиріон заледве торкнувся їжі, хоча випив кілька келихів вина. Сама вона спробувала трохи дорнійської яєчні, але перець спалив їй горло; довелося крихітними шматочками щипати садовину, рибу та пундики. Щоразу, як на неї падав погляд Джофрі, у животі їй тріпотіло так, наче вона проковтнула кажана.

Коли страви прибрали, королева урочисто передала Джофові до рук кирею молодої, якою він того дня мусив огорнути плечі Маргерії.

— Саме цю кирею мала на собі я, коли Роберт брав мене за свою королеву. Саме цю кирею вдягла моя матінка, пані Джоана, до весілля з моїм шановним паном батьком.

Сансі здалося, що кирея трохи занадто побита часом — але ж і років їй, напевне, минуло чимало.

Настав час подарунків. У Обширі був звичай дарувати подарунки нареченому і нареченій на ранок їхнього весілля — назавтра вони прийматимуть дарунки вже як чоловік і дружина, та цього дня приношення призначалися ще двом окремим особам.

Від Джалабара Ксого Джофрі отримав у дарунок великого лука з золотодерева і сагайдак довгих стріл з черленим та зеленим пір’ям; од пані Танди — пару м’яких та гнучких вершницьких чобіт; од пана Кевана — турнірне сідло з пречудово вичиненої черленої шкіри; від дорнійського князя Оберина — застібку червоного золота у подобі скорпіона; від пана Аддама Марбранда — срібні остроги; від князя Матіса Рябина — червоне шовкове шатро для турнірів. Князь Пакстер Рожвин виніс гарно зроблену дерев’яну подобу бойової галери на дві сотні весел, яку саме будували на острові Вертоград.

— З ласки вашої милості галеру назвуть «Звитяга короля Джофрі», — мовив князь.

Джофрі відповів, що його милість почувається вшанованим, і додав:

— Вона стане моїм значковим кораблем, коли я вирушу на Дракон-Камінь убивати дядька-зрадника Станіса.

«Сьогодні він грає ласкавого короля.» Санса знала, що коли Джофрі вважав за потрібне, то умів поводитися ґречно і розважливо. Та схоже, він дедалі рідше вважав це за потрібне. Уся його чемність раптом десь поділася, коли Тиріон віддав йому їхнього подарунка: величезну стару книжку під назвою «Житія чотирьох королів», переплетену в сап’ян, з розкішними малюнками. Король погортав сторінки зі знудженою пикою і спитав:

Попередня
-= 363 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!