Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Борва мечів

Тиріон згадав той холодний ранок, коли спускався крутими зовнішніми сходами з книгосховища Зимосічі. Тоді Джофрі базікав з Хортом про те, як убивати вовків. «Хай один собака вбиває іншого» — казав принц. Але навіть Джофрі був не конче тупий, щоб наказати Сандорові Клегану вбити сина Едарда Старка, бо Хорт, отримавши такий наказ, неодмінно пішов би до Серсеї. Натомість малий знайшов собі посіпаку серед усякого наброду — компанійців, дрібних гендлярів, табірних слуг — що пристали до королівського почту дорогою на північ. «Якогось чумного недоумка, що не пошкодував життя, аби вислужити ласку принца та трохи грошей.» Тиріон спитав себе, хто це надумався почекати, доки Роберт поїде з Зимосічі, а вже тоді різати Бранові горло. «Та мабуть, Джоф, хто ще. Напевне, гадав, що придумав найхитрішу штуку в світі.»

Тиріон пригадав, що принц мав кинджала з викладеною коштовним камінням маківкою та золотим малюнком на лезі. Принаймні Джоф мав досить розуму, щоб не скористатися ним, а натомість пішов нишпорити батьковою зброярнею. Роберт Баратеон мав норов недбало-щедрий, і охоче дав би синові будь-якого ножа… проте Тиріонові здалося вірогідним, що малий його просто вкрав. Роберт привіз до Зимосічі довгу валку лицарів, зброєносців та пахолків, велетенський караван на колесах і чималий обоз. Певно ж, якийсь вірний слуга подбав, щоб із королем поїхала уся його зброя — раптом йому щось із неї знадобиться.

Клинок, якого вибрав Джоф, був простий та з першого погляду непоказний. Ані золотих оздоб, ані коштовностей у руків’ї, ані срібного візерунку на лезі. Король Роберт ніколи не чіпляв його на пояс і найпевніше, просто забув, що має таку зброю. Валірійський булат був смертельно гострий… такий гострий, що одним швидким ударом розрізав би шкіру, плоть і жили. «Знаю, і в руках тримав» — казав він про валірійський булат. Але ж до цього ножа, мабуть, не тримав жодного іншого — інакше б не обрав Мізинцевого так необачно.

Тиріона, втім, досі не спіткало розуміння, навіщо принц таке вчинив. «Невже з простої жорстокості?» От чого, а її небіж мав удосталь.

Вина Тиріон зранку випив уже стільки, що тепер боявся виблювати, обісцяти штани, або те й інше водночас. Він занепокоєно поворушився і подумав, що мав би притримати язика за сніданком. «Тепер малий знає, що я знаю. От їй-бо, якщо мене одного дня щось і згубить, то це мій клятий довгий язик.»

Було проказано сім обітниць, накладено сім благословень, одне одному дано сім обіцянок. Коли заспівали весільний псалом, а виклик лишився без відповіді, настав час міняти киреї. Тиріон переступив з однієї кривої короткої ноги на іншу, намагаючись визирнути між батьком і дядьком Кеваном. «Якщо боги матимуть ласку, Джоф зробить із себе посміховисько.» Він ретельно уникав дивитися на Сансу, щоб не виказати очима власну гіркоту. «Могла б стати на коліна, бісове дівчисько. Невже тобі так важко було зігнути ті кляті старківські коліна і дати мені зберегти трохи гідності?»

Мейс Тирел обережно і турботливо прибрав з плечей доньки дівочу кирею, а Джофрі тим часом прийняв згорнуту кирею молодої з рук брата Томена і чванькуватим помахом розгорнув її. Король-хлопчак у свої тринадцять років не поступався зростом шістнадцятирічній нареченій і не мав потреби у спині блазня. Він убрав плечі Маргерії у кармазин та золото і нахилився застібнути кирею на шиї. Отак легко і безтурботно вона перейшла з-під захисту батька до піклування чоловіка. «Та хто захистить її від Джофа?» Тиріон зиркнув на Лицаря Квітів серед інших лицарів Королегвардії. «Вам, пане Лорасе, краще тримати меча добре нагостреним.»

— Сим поцілунком обітую своє кохання! — дзвінко оголосив Джофрі.

Коли Маргерія повторила ті самі слова, він притяг її до себе і поклав на вуста довгий та глибокий поцілунок. Навколо вінця верховного септона знову затанцювала веселка, поки він урочисто оголошував Джофрі з домів Баратеон та Ланістер і Маргерію з дому Тирел однією плоттю, одним серцем, однією душею.

«Гаразд, із цим упоралися. Тепер хутчіш повертаймося до того клятого Дитинця — там хоч посцяти можна.»

Пан Лорас та пан Мерин очолили ходу з септу, виблискуючи лускатими обладунками та сніжно-білими корзнами. Далі крокував принц Томен, розкидаючи з кошика перед королем і королевою трояндові пелюстки. Після королівського подружжя парою пройшли королева Серсея та князь Тирел, а далі — мати нареченої під руку з князем Тайвином. Колюча Королева дріботіла слідом, спираючись з одного боку на руку пана Кевана Ланістера, а з другого — на власну палицю. Її близнюки-охоронці не відставали, щоб допомогти у разі якогось негаразду. Далі пройшли пан Гарлан Тирел та його пані дружина, і ось настала їхня черга.

Попередня
-= 367 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!