Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Борва мечів

— Прошу пані, — запропонував Тиріон Сансі власну руку, і вона слухняно сперлася на неї.

Крокуючи проходом, Тиріон відчув у дружині холодок і напругу; очі Санса старанно відвертала геть. Ще не досягнувши дверей, він почув радісні вітання натовпу — люд так обожнював Маргерію, що ладен був заразом і Джофові повернути частку втраченої останнім часом любові. Вона ж раніше належала Ренлі — молодому та прегарному принцові, який так любив свій народ, аж піднявся з могили на його порятунок. А разом із Маргерією трояндовим гостинцем з півдня прибули і дарунки Вирію, що врятували місто від голоду. Безголові йолопи вже забули, що не хто інший, як Мейс Тирел, трохи раніше зачинив трояндовий гостинець і влаштував їм той лютий голод.

Вони вийшли на свіже та прохолодне осіннє повітря.

— Я вже боявся, нас ніколи звідти не відпустять, — удавано невимушено почав Тиріон розмову.

Санса не мала іншого вибору, як глянути нарешті на свого чоловіка.

— Я… так, ласкавий пане. Як скажете. — Обличчя в неї було сумне. — Але ж відправа була така гарна.

«Та вже ж гарніша за нашу з тобою.»

— Я б сказав, трохи задовга. Мені вже кортить повернутися до замку і добре відлити. — Тиріон почухав рубець носа. — От якби вигадати собі якесь надважливе доручення від корони і втекти з міста якнайдалі. Здається, Мізинець вчинив розумніше за усіх нас.

Джофрі та Маргерія стояли нагорі сходів перед широким мармуровим майданом, оточені лицарями Королегвардії. Пан Аддам і його золотокирейники стримували юрбу, а подоба короля Баелора Блаженного дивилася на них згори поблажливими очима. Тиріон мусив стати у чергу за іншими для вітань молодому подружжю. Дочекавшись, він поцілував пальці Маргерії та побажав їй безліч подружньої втіхи. На щастя, довго затримуватися не довелося, бо ззаду вже підпирали інші.

Їхні ноші чекали на сонці, всередині за запонами стояла тепла задуха. Коли ноші рушили, Тиріон підперся ліктем і замислився, а Санса сіла, втупивши очі у власні руки. «Вона не гірша на вроду від панни Тирел.» Волосся Санса мала глибоких, насичених осінніх барв — рудавої та брунатної, а очі — темної блакиті, добре знаної у роді Таллі. Пережите лихо занурило її в себе, змалювало на обличчі вираз відчужений, майже потойбічний — і від того вона здавалася ще гарнішою. Тиріон прагнув якось достукатися до неї, пробити панцир її чемності. Чи не тому і заговорив? А може, лише затим, щоб якось відволікти себе від повного міхура?

— Я тут подумав… чи не здійснити нам подорож до Кастерлі-на-Скелі, щойно дороги знову стануть безпечні?

«Якнайдалі від Джофрі та сестрички.» Що більше він думав про те, як Джоф учинив з «Житіями чотирьох королів», то більше непокоївся. «Це було послання, і надто добре зрозуміле.»

— Матиму за честь і радість показати вам, моя пані, Золоту Галерею, Левову Пащу, Палату Звитяжців, де ми з Хайме гралися хлопчиськами. Ви почуєте грім знизу, в скелях, де гуркотить море…

Вона повільно підвела голову. Він зрозумів, що вона бачить: опукле неоковирне чоло, руїну носа, кривий рожевий рубець, різнокольорові очі. Її власні очі були великі, блакитні й не виказували нічого.

— Я покірно поїду туди, куди накажуть пан чоловік.

— Я сподівався якось розрадити вас, пані дружино.

— Найкраща розрада для мене — задоволення мого ласкавого пана.

Його вуста міцно стиснулися. «Жалюгідний коротуне! Ти гадав, твоє белькотіння про левові пащі розбудить її посмішку? Коли до тебе востаннє всміхалися жінки не за твої гроші?»

— Та ні, облишмо. Я бовкнув дурницю. Кастерлі-на-Скелі спроможні любити лише Ланістери.

— Так, пане чоловіку. Як вам завгодно.

Тиріон чув, як юрба міщан вигукує ім’я короля Джофрі. «За три роки цей жорстокий хлопчак стане чоловіком і царюватиме у своєму праві… а всім карликам, які мають хоч половину його глузду, дотоді незле буде опинитися якнайдалі від Король-Берега.» Наприклад, у Старограді. Або навіть у Вільних Містах. Йому завжди кортіло побачити Велета Браавосу. «Може, хоч це трохи розважить Сансу.» Він терпляче та лагідно заговорив про Браавос, але зустрів стіну похмурої ввічливості — крижану і непереборну, як та, котрою він ходив на півночі. Лютий крижаний холод знесилював його тоді, знесилив і зараз.

Решта шляху минула у мовчанні. Тиріон плекав слабку надію, що Санса сама скаже бодай щось, найменшу дрібницю, аби лише розпочати розмову. Та вона не вимовила ані слова. Коли ноші зупинилися у замковому дворищі, він дозволив одному з машталірів допомогти їй зійти.

— За годину на нас чекатимуть на учті, ласкава пані. Я скоро до вас приєднаюся.

Попередня
-= 368 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!