Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Борва мечів

У комині тріщав вогонь, підлогу встеляв запашний очерет. Навколо довгого столу сиділо з тузінь жіноцтва.

Санса упізнала тільки високу, статечну, повну гідності дружину князя Тирела — пані Алерію, з довгою сріблястою косою, схопленою самоцвітними кільцями. Інших назвала Маргерія. Троє її сестер у перших — Мегга, Алла та Елінора — були приблизно Сансиних літ. Повновида пані Янна була рідною сестрою князеві Тирелу, заміжньою за одним із зеленояблучних Фосовеїв; витончена, ясноглаза пані Леонета у дівоцтві теж була Фосовей, доки не стала дружиною пана Гарлана. Септа Ністеріка мала негарне, поцятковане віспою обличчя, проте здалася Сансі жвавою і доброзичливою. Бліда й вишукана пані Милобрід виношувала дитину, а панна Булвер сама ще була дитиною, не старшою за вісім років. Санса здивувалася, почувши, як неквапливу чорнооку красуню, пані Добромир, кличуть просто «мирійкою» — хоча вона справді походила за народженням із Вільного Міста Миру. Але скоро зрозуміла, що недочула: насправді «Мерійкою» прозивалася завзята пухкенька Мередита Журав.

Наостанок Маргерія привела Сансу перед очі старої, сивої, зів’ялої, вкритої зморшками жінки, яка скидалася на іграшкову ляльку, але сиділа на чолі столу.

— Маю честь, Сансо, зазнайомити тебе з моєю бабусею, пані Оленою, вдовицею за покійним Лютором Тирелом, князем Вирію, світлої та втішної пам’яті для кожного з нас.

Стара пахкотіла трояндовою водою. «Та вона ж геть крихітна, що в ній такого колючого?» На грізну Колючу Королеву старенька аж ніяк не скидалася.

— Поцілуй-но мене, дитино, — наказала пані Олена, смикнувши Сансин зап’ясток м’якою плямистою долонею. — Дякую, що шляхетно погодилася повечеряти зі мною та моїми дурними квочками.

Санса покірно поцілувала стару в щоку.

— Ви дуже добрі до мене, ласкава пані.

— Я знала твого дідуся, князя Рікарда, хоча й не дуже добре.

— Пан князь загинули, коли я ще не народилася.

— Мені про те відомо, дитино. Кажуть, твій дід Таллі теж надумав помирати. Тобі ж казали про князя Гостера? А ще й не надто старий — я, приміром, старша за нього. Та ніч зрештою приходить до всіх, до декого ж — навіть зарано. Ти маєш знати про такі речі більше за інших, бідна дитино. Мені відомо, яку чару горя ти випила в цьому місті. Ми співчуваємо твоїм втратам.

Санса зиркнула на Маргерію.

— А мені сумно було почути про смерть князя Ренлі, ваша милосте. То був відважний та гідний лицар.

— Дякую за добрість, — відповіла Маргерія.

Але її бабуся презирливо пирхнула.

— Еге ж! Такий відважний, чарівний та чисто вимитий. Умів одягатися, всміхатися, купатися у запашних водах. А відтак вирішив, що згодиться і на престолі сидіти. Баратеони завжди забирають собі в голову всякі дурниці. Треба гадати, то їм у голову таргарієнівська крівця вдаряє.

Вона знову пирхнула.

— Мене теж колись трохи не віддали за одного Таргарієна. Та він у мене швидко облизня спіймав.

— Ренлі був відважний та добрий, пані бабусю, — мовила Маргерія. — Пан батько любили його. А також і Лорас.

— Лорас іще шмаркач, — ущипливо відповіла пані Олена. — Тільки те і знає, що збивати людей з коней довгим дрючком. Але мудрості від того нажив небагацько. Що до твого батька, то було б мені вродитися селючкою з макогоном — хоч ним би, може, заколотила йому в твердолобу макітру трохи розуму!

— Матінко, — докірливо мовила пані Алерія.

— Ану мовчи, Алеріє! Не смій мені докоряти, ще й величати «матінкою»! Не пригадую, щоб ти в мене між ніг випадала. Я завинила перед людьми не тобою, а твоїм чоловіком — його бовдурською вельможністю князем на Вирії.

— Пані бабусю, — зауважила Маргерія, — що ви таке кажете? Що про нас подумає Санса?

— Може, подумає, що хтось тут має краплю здорового глузду. Принаймні одна з усіх. — Стара обернулася до Санси. — А я ж його попереджала. Казала, що це зрада. Що Роберт мав двох братів, а Ренлі має старшого. Як він сміє зазіхати на те бридке залізне сідало? А він мені: «Тихо, мамо, хіба ви не хочете, щоб ваша солодка ягідка стала королевою?» Вам, Старкам, добре — ви колись були королями. Арини та Ланістери — теж. Ба навіть Баратеони, хоч і з жіночого боку. Але ж Тирели завжди служили підстоліями та підкоморіями, доки не з’явився Аегон Дракон і не засмажив одвічного короля Обширу на Полум’яному Полі. Правду кажучи, навіть на Вирій наші права дещо хиткі, про що без упину скиглять оті гидотні Флоренти. «Яка кому різниця? Чи не байдуже?» — спитаєш ти. Певно ж, байдуже. Але не такому бовдурові, як мій син. Від думки, що його онук колись сяде дупою на Залізний Престол, Мейс надувається, ніби… як її називають? Маргерійко, ти в мене розумничка, зроби ласку — скажи своїй старій недолугій бабці назву тієї чудернацької риби з Літніх островів, яка надувається вдесятеро, наче булька, коли в неї тицьнеш пальцем.

Попередня
-= 37 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!