Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Борва мечів

Королегвардія проводила юне подружжя на поміст — на почесні місця у тіні Залізного Престолу, задля свята убраного довгими шовковими смугами баратеонівського золота, ланістерівського кармазину та тирелівської зелені. Серсея обійняла Маргерію і розцілувала у обидві щоки; те саме зробив князь Тайвин, а потім Лансель та пан Кеван. Джофрі отримав поцілунки родинної любові од батька молодої та своїх нових братів — Лораса і Гарлана. Тиріона цілувати чомусь ніхто не поспішав. Коли король та королева всілися, підвівся верховний септон, закликаючи присутніх до молитви. «Цей хоч не гугнявить так нестерпно довго, як попередній» — заспокоїв себе Тиріон.

Він та Санса сиділи далеко праворуч від короля, біля пана Гарлана Тирела та його дружини пані Леонети. Ближче за них до Джофрі посадовили з десяток інших вельможних панів, і це глибоко образило б когось прискіпливішого — надто якщо зважити, що зовсім нещодавно Тиріон служив Правицею Короля. Але Тиріон тільки шкодував, що замість десятку панства там не сиділа сотня.

— А тепер наливаймо повнії чари! — оголосив Джофрі, коли богам віддали належну шану.

Чашник підняв глек темного вертоградського червоного і вилив його у золоту весільну чару, подаровану вранці князем Тирелом. Король підняв чару обіруч і вигукнув:

— За мою дружину — королеву!

— Маргерію! — заволала палата у відповідь. — За королеву Маргерію! За королеву!

Тисяча келихів брязнула, як один, і весільний бенкет нарешті розпочався. Тиріон Ланістер випив першу здравицю разом із рештою до самого дінця і махнув, щоб наповнили знову, щойно сів на місце.

На першу страву подали у визолочених полумисках приправлену вершками юшку з грибів та равликів. Тиріон ледве торкнувся сніданку, а вина вже випив стільки, що воно вдарило йому в голову; жирний та поживний харч був саме доречний. Полумисок він прикінчив швидко. «Одну страву подолав, сімдесят шість лишилося. Сімдесят сім страв — коли у цьому місті ще досі голодують діти, а дорослі ладні вбити за в’ялу редьку. Якби вони побачили нас тут, їхня любов до Тирелів мала б нагоду трохи змарніти.»

Санса скуштувала ложку юшки і відсунула полумисок.

— Не смакує, пані дружино? — спитав Тиріон.

— Ще стільки страв попереду, пане чоловіку, а животика я маю невеличкого.

Вона похапцем поправила собі волосся і зиркнула уздовж столу туди, де сидів Джофрі зі своєю тирелівською королевою.

«Невже вона шкодує, що не сидить на місці Маргерії?» — подумав Тиріон і насупився. — «Хай вона ще дитина, та має вже щось тямити.» Він відвернув очі, прагнучи розвіятися, та куди б не поглянув, бачив саме лише жіноцтво — вродливих, розкішно вбраних, щасливих жінок, що належали іншим чоловікам. Насамперед Маргерію, що солодко всміхалася, поділяючи з Джофрі вино з великої семикутної весільної чари. Її мати, пані Алерію — срібнокосу, гарну на вроду, вишукано-гордовиту поруч із Мейсом Тирелом. Трьох юних сестер у перших королеви Маргерії, веселих та жвавих, наче пташки. Темноволосу мирійську дружину князя Добромира з великими чорними звабливими очима. Еларію Піщанець серед дорнійців (Серсея посадовила їх за окремим столом зразу під помостом — на місця пошани, але так далеко від Тирелів, як дозволяла палата), що сміялася з якогось жарту свого Червоного Гаспида.

Була ще одна жінка… вона сиділа майже унизу третього столу ліворуч… здається, дружина одного з Фосовеїв, тяжка дитиною. Її витончену красу, а заразом хіть до їжі та бенкетних витівок ніскільки не зіпсувало чимале вже черево. Тиріон дивився, як чоловік годує її шматочками зі своєї тарелі. Пили вони з одного келиха, часто і раптово перериваючи їжу та пиття поцілунками, під час яких його рука турботливо лягала їй на живіт, наче прагнучи захистити від лиха. Тиріон спитав себе, що зробить Санса, якщо він просто зараз нахилиться і поцілує її. «Мабуть, сахнеться з жаху.» Або відважно витерпить страждання, скоряючись обов’язкові. «О так, обов’язок вона пам’ятає понад усе. Така вже в мене дружинонька.» А якщо він скаже, що цієї ж ночі хоче зірвати вінця її цноти, що тоді? Мабуть, вона і в такому разі покірно скориться обов’язкові. Ба навіть плакатиме не більше, ніж мусить.

Тиріон завимагав ще вина. Поки йому наливали, до столу подали другу страву — відкриті згори печені мандрики з м’ясом, кедровими горіхами та подрібненими яйцями. Санса з’їла крихітний шматочок. Ражаки оголосили виступ першого з семи співців.

Сивобородий Гаміш-Арфіст мовив, що заспіває:

— …перед вухами богів та людей думу, не чуту досі у всьому Семицарстві.

Дума називалася «Ренлі скаче в битву люту». Пальці співця забігали струнами високої арфи, наповнили престольну палату солодкими переливами.

Попередня
-= 371 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!