Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Борва мечів

«На карликах нема вини» — вирішив Тиріон. — «Коли скінчать, то похвалю їх і подарую пухкого гаманця срібла. А назавтра дізнаюся, хто вигадав таку милу розвагу, і поміркую, як краще подякувати йому.»

Карлики натягли поводи перед помостом для привітань королю; вовчий лицар при тому загубив щита, а коли нахилився і спробував його підхопити, то оленячий лицар не впорався з важким списом і уперіщив вовчого поперек спини. Вовчий лицар упав зі свині, його спис полетів сторчма і у відповідь ляснув ворога по голові. Обидва зрештою опинилися на підлозі у безладній купі, а коли підвелися, то спробували удвох залізти на собаку, од чого знову заходилися лаятися та штовхатися.

Вони таки видерлися у сідла — та при тому помінялися тваринами, ухопили чужі щити і сіли спинами наперед. Карликам знадобилося ще трохи часу, аби дати собі раду; вони роз’їхалися до протилежних кінців палати, гамселячи свиню та собаку п’ятами, і розвернулися, аби стати до герцю. Панство пирхало, хихотіло та реготало, а малі лицарі стрімко подолали відстань одне до одного і зіткнулися з шаленим брязкотом. Спис вовчого лицаря збив шолом з оленячого і відбив йому голову геть. Голова полетіла повітрям, обертаючись і бризкаючи кров’ю, та впала на коліна князеві Гилісу, а безголовий карлик забігав між столами, навіжено вимахуючи руками. Загавкали собаки, заверещали жінки, Місячок небезпечно захитався туди-сюди на дибах. Та коли князь Гиліс витяг із шолома червону диню, що спливала соком, оленячий лицар виткнув обличчя з горлянки обладунку, і палата струснулася від нового вибуху реготу.

Лицарі почекали, поки сміх припиниться, закружляли один навколо одного з барвистими лайками, і вже хотіли розділитися для нового герцю, коли собака скинув вершника на підлогу і поліз на свиню. Величезна льоха заверещала з переляку, а гості заверещали зі сміху — особливо тоді, коли оленячий лицар стрибнув на вовчого, стягнув з нього дерев’яні штани і почав шалено хвицяти своїм передом проти тих місць, котрі в іншого знаходилися ззаду і нижче від пояса.

— Здаюся, здаюся! — заверещав карлик знизу. — Змилуйтеся, добрий лицарю, вкладіть меча до піхов!

— Осьо до одних уже вклав! А які ж моторні, бігме! — відповів карлик згори під загальне ревище.

Джофрі пирхнув вином з обох ніздрів, схопився на ноги, мало не захлинувшись і трохи не перекинувши на підлогу свою величезну обіручну чару.

— Переможець! — заволав він. — Ось наш переможець!

Палата почала змовкати, коли побачила, що король говорить. Карлики розчепилися, вочевидь очікуючи королівської ласки та подяки.

— Але ж іще не справжній переможець! — продовжив Джоф. — Адже справжній мусить побити усіх, хто кидає йому виклик!

Король видерся на стола і вигукнув:

— То хто ж кине виклик нашому крихітному поборникові?

Вишкірившись по самі вуха, він обернувся до Тиріона.

— Дядечку! Хіба ви не захистите честь моєї корони та держави? Сідайте на свиню та ставайте поля!

Регіт накрив усе, наче морська хвиля. Тиріон Ланістер не пам’ятав, як підвівся з місця, як заліз на крісло — лише усвідомив, що вже стоїть на столі. Палатою плив освітлений сяйвом смолоскипів туман із облич. Він викривив власне обличчя у найпотворнішу та найглузливішу посмішку, яку, напевне, знало Семицарство за всі століття свого існування, і гучно відповів:

— Так, ваша милосте, я радо сяду на свиню… якщо ви сядете на собаку і виїдете проти мене!

Джоф спохмурнів, не розуміючи.

— Я?! Чого б це? Адже я не карлик!

«Просто під удар, Джофріку. Ти сам ступив просто під удар.»

— Як це чого? Та ви ж єдиний воїн у цій палаті, якого я напевне переможу на герці!

Тиріон і сам не сказав би, що було йому миліше: мить ураженої тиші, неймовірний вибух сміху після неї або вираз сліпої люті на обличчі небожа. Карлик зіскочив на підлогу, цілком удоволений собою. Коли він озирнувся, то побачив, як пан Озмунд та пан Мерин допомагають злізти Джофові; а тоді спіймав пекучий погляд Серсеї та надіслав їй поцілунок.

Музики почали грати і тим принесли полегшення. Малі герцівники вивели собаку та свиню з палати, гості повернулися до холодцю, а Тиріон покликав чашника по новий келих вина, як раптом відчув на рукаві пальці пана Гарлана.

— Стережіться, пане, — попередив лицар. — Король!

Тиріон вивернувся у кріслі та побачив, що Джофрі, хитаючись і виблискуючи п’яною червоною пикою, майже подолав відстань до нього з великою золотою весільною чарою в обох руках, з якої вихлюпувало через вінця вино.

— Ваша милосте, — лише устиг вимовити Тиріон, аж тут король випорожнив усю чару йому на голову. Вино линуло червоним водоспадом на обличчя, наскрізь промочило волосся, защипало у очах, обпекло рану, спливло щоками і всоталося у оксамит нового жупана.

Попередня
-= 374 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!