Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Борва мечів

— Подобається, Бісе? — глузливо запитав Джофрі.

Тиріонові очі пекло, наче вогнем. Він так-сяк витер обличчя рукавом і спробував змигнути, аби повернутися до видного світу.

— Ваша милість учинили недобре, — почув Тиріон тихі та несхвальні слова пана Гарлана.

— Помиляєтеся, пане Гарлане. — Тиріон не хотів, щоб усе перекинулося на щось бридкіше. Лише не тут, де на них дивляться очі половини панства королівств. — Не кожен король власноруч пошанує скромного підданого трунком зі свого власного келиха. Шкода, що вино так прикро розлилося.

— Воно не розлилося! — заперечив Джофрі; йому забракло тями підхопити гру Тиріона і тим зберегти бодай рештки гідності. — Нічого я вам не подавав!

Раптом коло плеча Джофрі з’явилася королева Маргерія.

— Мій ласкавий королю, — звернулася вона до чоловіка, — ходімо до наших місць. Там чекає новий співець.

— Аларік з Ейзена! — додала пані княгиня Олена Тирел, спираючись на ціпка і навмисне звертаючи на просяклого вином карлика не більше уваги, ніж її онука. — Маю сподівання, що він нарешті заспіває нам «Рине дощ у Кастамирі» — аж годину не співали, я вже й слів забулася!

— Пан Аддам також хоче проказати здравицю, — мовила Маргерія. — Прошу вашу милість до столу.

— Я не маю вина! — оголосив Джофрі. — Як мені пити здравицю, коли нема вина? Ось дядько Біс мені й подасть. Не хоче битися — то служитиме моїм чашником.

— Матиму за честь, ваша милосте.

— Це ніяка не честь! — заверещав Джофрі. — Ану підніміть мою чару з підлоги, негайно!

Тиріон підкорився, та коли сягнув по дужку чари, Джоф хвицьнув її ногою, вибивши назад між його ніг.

— Та піднімайте вже! Ви такі ж незграбні, як і потворні!

Тиріонові довелося полізти під стіл рачки, аби знайти там кляту королівську чару.

— Гаразд, тепер налийте вина!

Тиріон забрав глека в служниці та наповнив чару на три чверті.

— Е ні, на колінах, курдупелю!

Тиріон підняв важку чару, питаючи себе, чи не матиме зараз другу купіль. Але Джофрі одноруч забрав у нього посудину і поставив на стіл.

— Отепер можете встати, дядечку!

Ноги Тиріонові підломилися, коли він намагався підвестися, вино знову трохи не пролилося. Тиріон мусив ухопитися за стільця, щоб випростатися; пан Гарлан підхопив його під руку. Джофрі зареготав, за ним — Серсея, а далі ще й інші. Тиріон не бачив, хто саме, але добре їх чув.

— Ваша милосте, — пролунав бездоганно чемний та холодний голос князя Тайвина. — Привезли пиріг. Ми маємо потребу в вашому мечі.

— Пиріг?! — Джофрі схопив свою королеву за руку. — Ходімо, пані — там наш пиріг!

Гості скочили на ноги, заволали, заплескали у долоні, брязнули келихами, а величезний пиріг повільно плив палатою на візку з колесами, підштовхуваний півтузнем усміхнених кухарів. Завширшки він був у шість стоп, мав хрустку золотаво-брунатну скоринку, а зсередини долинало цвірінькання та туркотіння.

Тиріон важко втягнув себе у крісло. Чого йому зараз бракувало для повного щастя, то це голубиного лайна на голові. Вино всоталося не лише в каптан, а й у підштанки; волога неприємно відчувалася на шкірі. Йому б незле було перевдягнутися… але нікому не дозволялося залишати бенкетну палату до обряду покладення на постіль. А до нього, порахував Тиріон, лишилося ще два чи три десятки страв.

Король Джофрі та його королева зустріли пиріг біля підніжжя помосту. Коли Джоф витяг меча, Маргерія поклала йому руку на передпліччя, утримуючи від похапливості.

— Вдовиний Лемент не на те кували, щоб різати пироги.

— А й справді! — Джофрі підніс голос. — Пане Ілине, подайте вашого меча!

З тіней позаду палати вималювався пан Ілин Пейн. «Примара посеред свята» — подумав Тиріон, спостерігаючи, як Королівський Правосуд, кощавий та похмурий, урочисто крокує уперед. Тиріон був замолодий, аби знати пана Ілина перед тим, як йому вийняли язика. «Напевне, за тих часів він був геть інший. Та зараз мовчанка в’їлася йому в плоть, стала з ним одним цілим. Як оті його ями-очі, іржава кольчуга та меч на спині.»

Пан Ілин уклонився королю та королеві, сягнув за плече і витяг шість стоп сріблястої криці, поцяцькованої візерунчастим письмом. Він став на коліно і простягнув великого меча королю Джофрі руків’ям уперед; цятки червоного вогню блимнули з рубінових очей на маківці — шматку драконоскла у подобі вишкіреного черепа.

Санса засовалася у кріслі.

— Що то за меч?

Тиріонові очі щипало від вина. Він змигнув і подивився знову. Меч пана Ілина не поступався Льодові ані довжиною, ані шириною, але мав надто яскравий сріблястий виблиск — а валірійський булат завжди був тьмяний, мовби ховав свою душу за пеленою димного туману. Санса вчепилася йому в руку.

Попередня
-= 375 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!