Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Борва мечів

— Озвел? — спитав лицар-блазень.

— Не треба імен, — відказав чоловік. — Сідайте у човен.

Він сидів на веслах, зігнувшись — довготелесий кощавий старий з довгим білим волоссям і великим гачкуватим носом, з очима, схованими у тіні каптура.

— Сідайте, швидко! — пробурмотів він. — Час уже рушати.

Вони всілися, старий у каптурі опустив весла у воду і наліг спиною, виводячи скедію на річковий плин. Позаду не замовкали дзвони — виспівували про смерть короля-хлопчака. Темна річка без жодного іншого човна належала їм.

Неквапними, сильними, рівними ударами весел старий прокладав шлях униз течією повз потонулі галери, поламані щогли, спалені короби, розірвані вітрила. Кочети весел були замотані ганчір’ям і не видавали ані звуку. Понад водою плив туман. Санса побачила нагорі зубаті верхівки однієї з Бісових коливоротних веж, але великий ланцюг був опущений у воду, і вони без затримки подолали місце, де живцем горіли тисячі людей. Берег віддалявся, туман густішав, калатання дзвонів губилося удалині. Нарешті навіть вогні міста зникли далеко позаду. Човен плив Чорноводою затокою, світ звузився до темної води, летючого туману і мовчазного зігнутого весляра.

— Чи далеко нам іще? — запитала вона.

— Помовчте. — Весляр був старий, але міцніший, ніж здавався на вигляд, і голос мав сильний та суворий. У обличчі його щось здавалося Сансі знайомим, та що саме — цього вона сказати не могла.

— Вже недалечко. — Пан Донтос узяв її руку в свої та ніжно попестив. — Ваш друг близько і чекає на вас.

— Мовчати! — знову загарчав весляр. — Балачки добре чути понад водою, пане Блазню Безголовий.

Санса налякалася, закусила губу, загорнулася в кирейку і замовкла. Решту шляху чувся лише тихий плескіт весел.

На східному небі вже засірів світанок, коли Санса нарешті побачила примарну тінь попереду човна. То була торговельна галера зі згорнутими вітрилами, що повільно рухалася на одній лаві весел. Коли човен і галера зблизилися, Санса помітила носову подобу — водяника у золотій короні, що сурмив у великий ріг з морської мушлі. З галери почувся вигук, і вона почала повільно розвертатися.

Коли човен став поруч, з галери через облавок кинули мотузяну драбину. Весляр вийняв весла з води і допоміг Сансі стати на ноги.

— Лізьте вгору. Ходіть, дівчино, я допоможу.

Санса подякувала йому за добрість, але у відповідь отримала лише бурчання. Лізти угору мотузяною драбиною було легше, ніж донизу скелею. Весляр Озвел поліз слідом, а пан Донтос лишився у човні.

Двоє жеглярів чекали коло поручнів, щоб допомогти їй зійти на чардак. Санса тремтіла.

— Ой леле, та вона змерзла! — сказав хтось, скинув власну кирею і огорнув їй плечі. — Отак краще, люба панно? Заспокойтеся, найгірше вже позаду.

Санса упізнала голос. «Але ж він у Долині» — подумала вона. Поруч із ним стояв лицар Лотор Брюн зі смолоскипом у руці.

— Пане Петире! — покликав Донтос із човна. — Мушу скоріше повертатися назад, бо мене шукатимуть!

Петир Баеліш поклав руку на поручень.

— Повертайтеся, але спершу отримайте нагороду. Десять тисяч драконів, адже так?

— Десять тисяч, так! — Донтос потер рота тилом долоні. — Як обіцяно, мосьпане!

— Пане Лоторе, віддайте йому нашу подяку!

Лотор Брюн опустив смолоскипа. Троє чоловіків ступили до облавку, підняли арбалети, вистрілили одночасно. Одна важка стріла поцілила Донтоса у груди, саме коли він дивився угору, і пробила йому ліву корону на вапенроці. Дві інші влучили у горло та живіт. Усе сталося так швидко, що ані Донтос, ані Санса навіть писнути не встигли. Коли справу було зроблено, Лотор Брюн кинув смолоскипа на труп. Поки галера відійшла від скедії, невеличкий човник вже палав.

— Ви його вбили! — Санса вхопилася за поручень, відвернула обличчя і виблювала. Невже вона втекла від Ланістерів лише затим, щоб стрітися з чимось гіршим?!

— Мила панно, — пробурмотів Мізинець, — не марнуйте ваш розпач на такого, як він. То був гіркий п’яниця, що не знав нічого про дружбу та друзів.

— Але він мене врятував!

— Він продав вас за обіцянку десяти тисяч драконів. Ваше зникнення робить вас підозрюваною у вбивстві короля Джофрі. Золотокирейники нишпоритимуть містом, євнух брязкатиме гаманцем. Донтос… ви його чули. Він продав вас за золото, а коли все пропив би, то продав би знову. Торба золотих драконів може ненадовго купити мовчанку людини… зате влучна стріла купує її назавжди.

Петир Баеліш сумно посміхнувся.

— Кожен свій крок він робив з мого наказу. Я не наважувався зв’язуватися з вами особисто. Але коли почув, як ви врятували Донтосові життя на Джофовому турнірі, то зрозумів, що кращого поплічника не знайти.

Попередня
-= 380 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!