Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Борва мечів

На додачу після втечі з Гаренголу Брієнна швидко повернула собі свою звичайну ослячу впертість.

— Хочу назад мою зброю та броню! — наполягала вона.

— Та залюбки! — відповідав Хайме. — Сам би вас убрав знову в залізо від маківки до п’ят. А надто у шолом. Усі тільки радітимуть, коли ви нарешті стулите пельку, а пику завісите заборолом.

Стулити пельку Брієнна не забарилася, та її похмура мовчанка скоро почала псувати йому добрий гумор так само певно, як нескінченні спроби Кайбурна підлеститися та заприязнитися. «Божечки праві! Оце вже не гадав, що сумуватиму за товариством Клеоса Фрея.» Мимоволі йому на думку почало спадати, чи не краще було лишити дівчисько ведмедеві.

— Король-Берег! — оголосив Хайме, коли нарешті її знайшов. — Нашу подорож закінчено, ясна панно. Ви дотримали своєї обітниці — доправили мене до Король-Берега. Майже цілого, не рахуючи кількох пальців та долоні.

Брієнна мляво зиркнула на нього байдужими очима.

— То лише половина моєї обітниці. Я казала пані Кетлін, що поверну їй доньок. Хоча б Сансу. Але зараз…

«Вона ніколи не стрічала Робба Старка, та сумує за ним глибше, ніж я за Джофом.» Хоча хтозна — може, вона так побивалася за пані Кетлін.

Коли вони почули новину, то саме знаходилися у Мережгаї, а повідомив її червонопикий опецькуватий лицар на ймення Бертрам Чмелик, чиїм знаком на щиті були три бджолині вулики на смугастому чорно-жовтому полі. Чмелик розповів, що крізь Мережгай лише напередодні проїхав загін вояків князя Дударя — поспішав до Король-Берега під власним прапором миру.

— Як Молодий Вовк загинув, то Дудар вирішив, що далі воювати не варто. Ще й син його сидить у полоні в Близнюках, — повідомив лицар.

Брієнна роззявила рота і вирячилася, наче корова, що вдавилася жуйкою. Довелося Хайме видобувати з пана Бертрама розповідь про Червоне Весілля.

— Кожен князь великого дому має непокірного та підступного значкового, що заміряється на його місце, — казав він опісля Брієнні. — Мій батечко мав Ринів і Тарбеків, Тирели мають Флорентів, Гостер Таллі мав Вальдера Фрея. Таких тримає у покорі сама лише сила, та варто їм відчути слабкість… кажуть, за Віку Звитяжців Болтони білували Старків і накидалися їхніми шкурами, наче корзнами.

Брієнна нічого не казала і виглядала так пригнічено, що Хайме майже закортіло її розрадити. Від того дня вона їхала, наче напівмертва — не кидалася звіром навіть тоді, коли її кликали «ягідкою». «З неї наче випили усю силу.» Це ж вона скинула брилу на Робіна Ригера, билася з ведмедем тупим мечем, відшматувала вухо Варго Хапові, геть виснажила Хайме у двобої… а зараз виглядала зламаною і змарнілою.

— Я попрохаю батька, щоб повернув вас до Тарфу, якщо буде ваша ласка, — мовив Хайме до неї. — А як схочете лишитися при дворі, то я знайду вам місце.

— Серед панянок у королевиному почті? — запитала вона блякло та байдуже.

Хайме пригадав на Брієнні рожеву єдвабну сукню і навіть не став уявляти собі, що скаже сестра на таке поповнення свого почту.

— Може, серед очільників міської варти…

— Я не служитиму серед кривоприсяжців і горлорізів.

«Нащо тоді чіпляла до паса меча? Куди ти від них дінешся у війську?» — хотів сказати він, але прикусив язика.

— Як забажаєте, Брієнно.

Хайме однією рукою розвернув коня і дав їй спокій.

Божа Брама була відчинена; перед нею вздовж дороги вишикувалося зо два десятки возів, накладених барилами сидру, діжками яблук, паками сіна і такими велетенськими гарбузами, яких Хайме ще не бачив. Майже кожен віз мав при собі озброєну сторожу: щитників зі значками дрібних князьків, сердюків у кольчугах та шкіряних кубраках, а подекуди і рум’яних селянських парубків, що стискали у руках саморобні списи з відпаленими у вогні вістрями. Хайме привітно посміхався до всіх, минаючи жвавою ристю.

Золотокирейники при брамі збирали з кожного погонича монети, перш ніж дозволити возам проїхати до міста.

— Що це таке робиться? — запитав Сталевий Шкарбан.

— За право торгувати у місті треба платити. З наказу Правиці Короля та коронного підскарбія.

Хайме озирнувся на довгу чергу возів, візків і в’юкових коней.

— І вони оце давляться, аби з них мито здирали?

— Битися скінчили, тепер час грошики заробляти! — бадьоро гукнув до них мірошник на найближчому возі. — В місті правлять Ланістери, старий Тайвин зі Скелі. А він, кажуть, навіть сере сріблом!

— Золотом, — сухо виправив Хайме. — А в Мізинця, певно, щораз як із пуцьки капне, то золотий дракон у горщик — дзень.

— Зараз у нас Біс за коронного підскарбія, — мовив сотник на брамі. — Принаймні був, бо учора його схопили за вбивство короля.

Попередня
-= 383 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!