Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Борва мечів

Серсея відступила назад.

— Мені не смішно!

— Ти чула, як я сміявся?

— Невже у Водоплині ти лишив рештки розуму? — В голосі її з’явилася гострота. — Престол і корона Томена походять від Роберта. Ти мусиш це пам’ятати!

— То хай сяде князем у Кастерлі-на-Скелі. Невже йому мало? Батько хай сидить на престолі. А мені потрібна лише ти.

Він спробував торкнутися її щоки, але старих звичок буває важко позбавитися — угору піднялася правиця. Серсея відсахнулася від пенька.

— Не смій… що ти таке кажеш? Ти лякаєш мене, Хайме. Не кажи дурниць. Одне хибне слово, і ми втратимо усе. Що з тобою зробили в полоні?!

— Відрубали руку.

— Ні, не лишень це! Ти став якийсь інакший. — Вона ступила крок назад. — Побалакаємо потім. Хоча б уранці. Сансини покоївки сидять у башті, я мушу їх допитати… а ти мусиш піти до батька.

— Я подолав тисячі верст, аби повернутися до тебе, і дорогою втратив кращу частину себе. А ти кажеш мені піти.

— Так, ти мусиш піти! — сухо повторила вона, відвертаючись.

Хайме зав’язав штани і пішов, як йому наказали. Незважаючи на втому, спати він не міг — адже його ясновельможний панотець напевне вже знав, що син повернувся до міста.

Башту Правиці стерегли служиві стражники дому Ланістер, які миттю його упізнали.

— Ласкаві боги повернули вас нам, добрий пане! — мовив один, тримаючи двері.

— Боги тут ні до чого. Мене повернула Кетлін Старк. І ще господар на Жахокромі.

Хайме видерся сходами і штовхнув двері до світлиці, не стукаючи. Батько, князь Тайвин, сидів коло вогню сам. За це Хайме був вдячний долі, бо не мав наразі бажання вимахувати відрубаною правицею перед Мейсом Тирелом або Червоним Гаспидом — не кажучи вже про обох разом.

— Хайме, — мовив князь Тайвин таким голосом, наче попереднього разу вони бачилися за сніданком. — Після звістки князя Болтона я чекав на тебе швидше. Сподівався, ти встигнеш на весілля.

— Та заклопотався трохи. — Хайме тихенько зачинив за собою двері. — Я чув, сестра перевершила сама себе. Сімдесят сім страв і убивство короля — де ще таке побачиш. Скільки часу ви вже знали, що мене звільнили?

— Євнух повідомив мені за кілька днів по твоїй втечі. Я надіслав до річкового краю людей тебе шукати. Грегора Клегана, Семвела Перчина, братів Бросквинів. Варис розповсюдив новину, але тишком-нишком. Ми погодилися: що менше людей знатиме про твоє звільнення, то менше на тебе полюватимуть.

— А оце Варис не згадував? — Хайме підібрався ближче до вогню, аби показати батькові, що саме.

Князь Тайвин виштовхнув себе з крісла, різко вдихнувши крізь зуби так, що аж засичало.

— Хто це скоїв?! Якщо пані Кетлін гадає…

— Пані Кетлін приставила мені меча до борлака і примусила присягнутися, що я поверну їй доньок. А оцю штуку утнув ваш цапок — Варго Хап, господар на Гаренголі!

Князь Тайвин з огидою відвернув очі.

— Він уже там не господар. Замком заволодів пан Грегор. Сердюки втекли від свого колишнього очільника трохи не всі до одного. Дехто зі старої челяді пані Вент відчинив потерну. Клеган знайшов Хапа на самоті у Палаті Ста Коминів — напівбожевільного з болю та лихоманки, що спричинила запалена рана. Мені казали щось про вухо.

Хайме мимоволі зареготав. «Чарівно! Вухо!» Йому аж засвербіло негайно розказати Брієнні. Хоча від дівчиська, напевне, сміху не дочекаєшся.

— То він мертвий?

— Скоро буде. Кохорцю відтяли долоні та ступні, але не вбили. Здається, Клегана розважає, як він фафрає.

Посмішка Хайме скисла на обличчі.

— А що сталося з його «Хвацькими Компанійцями»?

— Ті кількоро, що лишилися у Гаренголі, вже мертві. Решта повтікала хто куди. Ручуся, вони намагатимуться пробратися до портів або розчинитися у лісі. — Очі князя повернулися до пенька правиці Хайме, вуста скривилися у гніві. — Ми матимемо їхні голови, усі до одної. Ти можеш тримати меча лівицею?

«Та я вранці ледве вдягаюся.» Хайме підняв згадану лівицю батькові на огляд.

— Чотири пальці осьде, великий онде. Така сама, як була та. Чому б їй не працювати так само?

— То й добре. — Батько сів у крісло. — Це справді добре. Бо я маю для тебе подарунок. До твого повернення. Коли Варис мені сказав…

— Якщо це не нова рука, то хай зачекає. — Хайме сів у крісло навпроти. — Як помер Джофрі?

— Від отрути. Мало виглядати так, наче він удавився шматком їжі. Але я наказав розітнути йому горло, і маестри не знайшли нічого, чим він міг удавитися.

— Серсея винуватить Тиріона.

— Твій брат подав королю отруйне вино перед очима тисячі свідків.

— Мушу визнати, це він трохи злегковажив.

Попередня
-= 387 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!