Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Борва мечів

Санса раптом усвідомила, що сама сидить з відкритим ротом. Вона поспіхом запхала до нього ложку юшки, а пані Алерія з іншими панями тим часом хихотіли з того, як Салотрусові по голові, ліктях та опасистій дупі стукотять помаранчі.

— А тепер кажи мені правду про того ясновельможного хлопчака, — раптом мовила пані Олена. — Джофрі, чи як там його.

Санса мимохіть стиснула пальці на ручці ложки.

«Правду? Я не можу. Благаю вас, не питайте. Я не можу.»

— Я… я… я…

— Ти-ти-ти, хто ще. Хто має знати його краще? На вид він нічогенький, клеїть з себе доброго та милостивого. Трохи набундючений, але ж ланістерівську кров нікуди не подінеш. Та нам розповідають про нього бентежні казки. Чи не поводився він з тобою негідно?

Санса перелякано озирнулася навколо. Салотрус тим часом запхав до рота цілого помаранча, прожував, ковтнув, ляпнув себе по щоці й порснув соком просто з носа. Жіноцтво сміялося, туди-сюди бігала челядь, Дівосхроном лунав стукіт ложок та мисок. Одне з курчат скочило на стіл та забігло просто до страви пані Милобрід. Ніхто не звертав на дівчину зі старою жодної уваги. Та все одно Санса почувалася нажаханою.

Пані Олені тим часом почав уриватися терпець.

— Чого ти вирячилася на Салотруса? Я поставила тобі запитання і чекаю на відповідь. Чи тобі, дитино, Ланістери вирізали язика, га?

Пан Донтос попереджав її, що розмовляти вільно можна тільки у божегаї.

— Джоф… король Джофрі, він… Його милість дуже гарний з себе, а ще… хоробрий, як лев.

— Еге ж, усі Ланістери — леви! А коли хтось із Тирелів пердне, то пахкотить трояндами! — визвірилася стара. — Я тебе питаю, чи добрий він до людей? Чи розумний? Чи має лагідне серце, легку руку? Чи шанує він лицарські чесноти, як личить королю? Чи буде він плекати подружню любов до Маргерії, ніжно про неї дбати, захищати її честь, як свою власну?

— Буде, — збрехала Санса. — Він… такий показний з себе.

— Ти вже казала. Знаєш, дитино, дехто мене запевняв, що ти дурніша за Салотруса, і я починаю їм вірити. Показний з себе? Сподіваюся, я навчила Маргерію, чого варта чоловіча краса. Трохи меншого, ніж мартоплясів пердь. Аеріон Ясножар був на вроду показний, а душею — мерзотне чудовисько. Але мене хвилює не він. Я хочу знати: яким насправді є Джофрі?

Вона простягла руку і вхопила за поли стольного слугу, що саме пробігав мимо.

— Цибуля мені обридла. Забери цю юшку і подай сиру.

— Сир подадуть після пирогів та тістечок, мосьпані.

— Сир подадуть, коли я накажу. Ось я наказую. — Стара знову обернулася до Санси. — Ти налякана, дитино? Облиш, тут самі лише жінки. Кажи правду. Тобі ніщо не загрожує.

— Пан батько завжди казали правду, — тихо відповіла Санса, ледве вичавлюючи з себе слова.

— Князь Едард? О так, він славився чесністю. Не диво, що таку людину нарекли зрадником і відтяли голову.

Очі старої, гострі та яскраві, ніби вістря мечів, свердлили Сансу наскрізь.

— Джофрі, — відповіла Санса. — То Джофрі зробив. Він сказав мені, що матиме милосердя до батька, а тоді наказав стяти голову. А потім сказав, що то й було милосердя. Повів мене на мур і примусив дивитися. На голову. Хотів, щоб я плакала, та я…

Вона раптово спинилася і затулила долонею рота. «Ласка божа, я вже забагато сказала! Там дізнаються, почують, хтось їм розповість!»

— Кажи далі, — заохотила цього разу Маргерія. Майбутня Джофова королева. Санса не була певна, скільки саме вона чула.

— Не можу.

«А раптом вона скаже йому? Хто її знає: от візьме і скаже? Тоді він мене або сам уб’є, або віддасть панові Ілину.»

— Я не хотіла… батько були зрадником, і брат мій теж зрадник. У мені тече зрадницька кров. Благаю, не змушуйте мене нічого розповідати.

— Заспокойся, дитино! — наказала Колюча Королева.

— Та вона ж нажахана, пані бабусенько. Лишень подивіться!

Стара загукала до Салотруса.

— Гей, дурню! Ану заспівай нам пісеньку. Якомога довшу! Гадаю, доречно буде про ведмедя та красну дівку.

— А й заспіваю, ваша вельможносте! — відповів товстелезний блазень. — Гарну й дзвінку! Хочете, мосьпані, співатиму догори дригом?

— Чи в тебе догори дригом голос буде кращий?

— Авжеж ні!

— Тоді стій на ногах. Бо ще, збавте боги, шапка впаде, а ти ж волосся ніколи не мив, от зараз воші повтікають!

— Воля ваша, ясна пані!

Салотрус низько вклонився, потужно відригнув, випростався, вивалив черево і заревів:

Бурий, чорний, волохатий,

Жив ведмідь побіля хати.

Що побачить — з’їсть умить.

Попередня
-= 39 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!