Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Борва мечів

— Ще раз! — заволав Нойє.

Журавлі зарядили знову, і ще два барила палаючої смоли полетіли, бризкаючи вогнем, крізь морок на ворога. Одне влучило у мертве дерево, огорнувши його полум’ям. «Е ні, не десяток» — подумав Джон. — «Мамутів тут сотня набереться.»

Він ступив до краю крижаного стрімчака. «Стережися» — нагадав він собі, — «донизу летіти довгенько». Рудий Алин ще раз дмухнув у вартовий ріг: «Га-а-а-а-а-у-у-у-у-у-у-у-у-у-у-у-у-у-у-у-у-у-у-у-у», «га-а-а-а-а-у-у-у-у-у-у-у-у-у-у-у-у-у-у-у-у-у-у-у-у». Та цього разу йому відповіли дичаки, і не в один ріг, а у десяток, а за ними пісню підхопили кози та котли. «Ми прийшли» — ніби проказували вони, — «ми прийшли зламати вашу Стіну, забрати вашу землю, вкрасти ваших доньок». Завивав вітер, скреготіли та тумкали метавки, летіли барила. Позаду велетнів та мамутів Джон побачив людей, що наступали на Стіну з луками та сокирами. Скільки їх там сунуло — двадцятеро чи двадцять тисяч? У темряві цього було не розрізнити. «З обох сторін це битва сліпців. От лишень Манс має на кілька тисяч сліпців більше».

— Брама! — заволав раптом Пип. — Вони коло брами!

Стіна була надто велика для приступу звичайним приладдям: зависока для драбин та гуляй-городів, затовста для таранів-стіноламів. Жодна метавка не здатна була жбурнути такий камінь, щоб її пробити. А якщо спробувати підпалити, то тала вода загасить хоч яку пожежу. Можна перелізти, як робили коло Сірого Сторожа наскочники — та для того треба мати здоров’я, силу і міцні руки; ба навіть тоді можна скінчити життя, як Ярл, наколотий на гілку дерева. «Якщо вони не візьмуть браму — то не пройдуть.»

Брама являла з себе звивистий прохід крізь товщу криги, менший за будь-яку замкову браму в Семицарстві — такий вузький, що розвідники мусили вести коней вервечкою. Прохід перегороджували три сталеві решітки, кожна замкнена ланцюгом з замком і захищена бійницею в стелі. Зовнішні ворота були зі старого дубу, п’ять вершків завтовшки, скріплені залізними смугами. Зламати такі — нелегка справа. «Але Манс має мамутів» — нагадав собі Джон, — «і велетнів теж».

— Їм там, мабуть, приморозило, — мовив Нойє. — А що, хлопці — може, підігріємо?

На краю урвища вишикували з тузінь глеків світильної олії. Пип пробіг уздовж них зі смолоскипом, хутко підпалюючи кожен, а слідом Овейн Пришелепок зіпхнув їх по черзі через край. Поки глеки пірнали униз, навколо них вихорилися язики світло-жовтого полум’я. Коли зник останній, Грен вибив колодки з-під барила смоли і теж перекотив його через край. Вигуки унизу змінилися вереском та лайками — солодкою музикою для вух братчиків.

І все ж котли не припинили вибивати свою грізну пісню, метавки й далі здригалися та глухо гупали на перечках, а у темряві вищали шкіряні міхи кіз, нагадуючи пісню якихось чудернацьких лютих птахів. Почав співати і септон Келадор; голос його тремтів і запинався від надміру випитого.

Добра Мати милосердна,

Од війни синів рятуй.

Зупини мечі та стріли,

Кращий день…

Але його грубо перервав Донал Нойє.

— Хто посміє мені зупинити свого меча або стрілу, ту ницу дупу я сам скину зі Стіни… а почну, септоне, з вас. Лучники! Є тут хоч один лучник, трясця вашій мамі?

— Я! — мовив Шовкун.

— І я, — додав Мулій. — Та де його шукати цілі? Тут темно, як у свинячих кишках. Де ворог?

Нойє вказав на північ.

— Випустіть досить стріл, чей же яка собі сама ворога знайде. А як не знайде, то хоч змусить клятих бовдурів смикатися. — Коваль роззирнувся колом освітлених вогнями облич. — Мені треба двоє списників і двоє лучників, аби утримати прохід. На випадок, якщо браму виламають.

Наперед ступило більше десятка, Донал Нойє обрав собі чотирьох.

— Ти, Джоне, тримаєш Стіну до мого повернення.

Джон якусь мить думав, що недочув — йому начебто здалося, що Нойє хоче лишити його на чолі залоги.

— Перепрошую, пане?

— Який з мене пан? Я залізо кую. А тобі кажу: тримай Стіну, доки я не повернуся.

«Та є ж старші за мене!» — хотів був відповісти Джон, — «кращі вояки. Я ж зелений, наче літня трава. Поранений і звинувачений у зраді.» У роті пересохло, наче у столітніх кістках.

— Слухаю, — тільки й спромігся відповісти Джон.

Опісля йому здавалося, що тієї ночі він бачив сон. Біч-обіч із солом’яними вояками, з луками та арбалетами у напівзамерзлих руках, його стрільці випустили по сотні стріл кожен у ворога, якого навіть не бачили. Час від часу назустріч прилітала поодинока дичацька стріла. Джон приставив людей до менших метавок і наказав пускати камені завбільшки з кулак велетня, але темрява ковтала їх так само легко, як людина — жменю горіхів. У мороці ревіли мамути, чудернацькі голоси перегукувалися чудернацькими мовами, а септон Келадор молився про прихід світанку так гучно та п’яно, що Джон теж відчув чималу спокусу зіпхнути його зі Стіни. Братчики чули, як помирає унизу біля підніжжя мамут, бачили, як інший палає вогнем і наосліп тікає у ліс, плюндруючи на своєму шляху людей та дерева. Дмухав холодний, гостріший за ножі вітер. Нагору кліттю приїхав Гоб з кухлями гарячої юшки, Овейн та Клідас роздали її стрільцям просто на місцях, і ті поспіхом ковтнули частунок між пострілами. Зея стояла поміж інших, пускаючи стріли з арбалета. Багатогодинне натягування та пускання щось пошкодило у тому журавлі, що стояв праворуч, його противага раптово та гучно відвалилася, відкинувши убік та розтрощивши метальний важіль. Журавель з лівого боку продовжував кидати каміння, та дичаки скоро навчилися уникати того місця, куди воно падало.

Попередня
-= 395 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 1.

Останній коментар

Макс 28.11.2018

Просто дякую вам за цей переклад. Чарівний стиль, і наче вже давно знайомі події, але в
такій версії надзвичайно приємно прочитати ще раз.


Додати коментар