Слава ЗСУ!

Хоч при хаті, а ведмідь.

Ой, ведмедя підманули,

Ой, ведмедя підвели,

Ой, звечора обіцяли,

Зранку меду не дали!

Пані Олена схилилася наперед.

— Я була ще дівчинкою, молодшою за тебе, а вже чула, що Червоний Дитинець має вуха на кожній стіні. То хай ті вуха послухають пісеньки, а ми, дівчатка, вільно проміж себе побалакаємо.

— Але ж, — мовила Санса, — Варис, він… він знає, він завжди…

— Гучніше! — заволала Колюча Королева до Салотруса. — Мої старі вуха вже нічого не чують. Що ти там шепочеш, жирний дурню? Я тебе не за шепіт годую. Співай як слід!

— ОЙ, ХОДІМО, ВОЛОХАТИЙ, ТА Й НА ЯРМАРКУ ГУЛЯТИ, — загримів Салотрус так, що від басовитого гуркоту забриніли крокви стелі.

«Я НЕ МОЖУ, ХЛОПЦІ, ТАК,

Я Ж ВЕДМІДЬ, А НЕ ХЛОПАК!

Я Ж БО БУРИЙ І КУДЛАТИЙ,

Я Ж ВЕДМІДЬ, А НЕ ХЛОПАК!»

ОЙ, ВЕДМЕДЯ ПІДМАНУЛИ,

ОЙ, ВЕДМЕДЯ ПІДВЕЛИ,

ОЙ, ВЕДМЕДЯ ДО БАЗАРУ,

НАЧЕ КÓЗУ, ПОВЕЛИ!

Зморшкувата стара пані всміхнулася.

— В нас у Вирії поміж квітів живе багацько павуків. Поки вони нас не чіпають, а клопочуться про свої справи, ми дозволяємо їм вільно прясти тенета. Але якщо павук починає набридати і лізе під ноги, ми його чавимо без краплі жалю. — Вона попестила Сансу по руці. — А тепер, дитино, кажи нарешті правду. Що він за людина така, той Джофрі, який зве себе Баратеоном, а на вид — викапаний Ланістер?

А ТОДІ РАНЕНЬКО ВСТАЛИ,

ДОЛИНОЮ ПОЧВАЛАЛИ.

ТРИ ХЛОПИ КОЗУ ЖЕНУТЬ

І КУДЛАТОГО ВЕДУТЬ.

ЩЕ Й В ДОРОЗІ ТАНЦЮВАЛИ,

БО Ж НА ЯРМАРОК ІДУТЬ.

Санса відчула, як їй серце підкотило під горло. Колюча Королева сиділа так близько, що вона відчувала її кислий старечий подих. Криві тонкі пальці щипали їй руку. З іншого боку нашорошила уважні вуха Маргерія. Усім Сансиним тілом пробігли дрижаки.

— Він чудовисько, — прошепотіла вона тихо і злякано, ледве чуючи власний голос. — Джофрі — бридка почвара. Він збрехав про різницького хлопчака і примусив пана батька вбити мою вовчицю. Коли я його засмучувала, він наказував лицарям Королегвардії мене лупцювати. Він злий та жорстокий, ясна пані, вірте мені. І королева, його мати, теж така сама.

Пані Олена Тирел та її онука перезирнулися.

— Ти ба, — мовила стара. — Біда-лишенько.

«О боги» — подумала нажахана Санса. — «Тепер Маргерія не вийде за нього заміж, і Джофрі знатиме, кого винуватити.»

— Благаю вас! — кавкнула вона придушено. — Не скасовуйте весілля!

— Та не бійся. Князь Булька рішуче налаштувався зробити з Маргерії королеву. А слово Тирелів дорожче за все золото Кастерлі-на-Скелі. Принаймні так було за моїх часів. Та хай там як, дякую тобі за правду, дитино.

ОЙ, ВЕДМЕДЯ ПІДМАНУЛИ,

ОЙ, ВЕДМЕДЯ ПІДВЕЛИ,

ЗРАНКУ МЕДУ НЕ ДАВАЛИ,

А НА ЯРМАРОК ТЯГЛИ!

Салотрус підстрибнув, заревів та затупав ногами.

— А чи не хотіла б ти, Сансо, відвідати Вирій? — Коли Маргерія посміхалася, то ставала дуже схожа на свого брата Лораса. — Зараз саме квітнуть осінні квіти. Там у нас є зелені гаї та осяйні водограї, тінисті дворики, мармурові галереї. Пан батько тримають при дворі співців — далеко кращих, ніж наш Салотрус. А разом із ними — дударів, скрипалів, арфістів. Ми маємо найкращих коней у світі, прогулянкові човни, щоб плавати Мандером. Ти вмієш полювати з соколами, Сансо?

— Трохи, — зізналася вона.

А ДОРОГОЮ ДІВЧИНА,

КРАСНА-ГОЖА, ЯК КАЛИНА,

СВІТЛУ КОСУ ЗАПЛЕЛА,

НАЧЕ МЕДУ РОЗЛИЛА.

ОЙ ТА ГОЖАЯ ДІВЧИНА,

НАЧЕ МЕДУ РОЗЛИЛА.

— Я певна, що ти полюбиш Вирій так само, як я. — Маргерія прибрала назад вільне пасмо Сансиного волосся. — Раз побачиш — і не захочеш із нього їхати. А може статися, й не муситимеш.

ОЙ, ВЕДМЕДЯ ПІДМАНУЛИ,

ОЙ, ВЕДМЕДЯ ПІДВЕЛИ,

ОЙ, ВЕДМЕДЮ ЗАМІСТЬ МЕДУ

КРАСНУ ДІВКУ ПРИВЕЛИ!

— Тихо, дитя моє! — різко мовила Колюча Королева. — Санса ще не сказала, чи згодна вона відвідати наш Вирій. А ти вже її там оселила.