Слава ЗСУ!

— Еге ж. Подорожні в нашу глушину не забрідають, та на базар торгувати їздимо, на ярмарках новини чуємо. Чували і про хорта короля Джофрі.

— Коли Кам’яні Ґави на гостину завітають, чей же зрадієте, як матимете при господі доброго собаку.

— Може, й так. — Війт завагався, тоді зібрав мужність докупи. — Та люди кажуть, що на Чорноводі ви з переляку втратили всяку хіть до бійки. Кажуть…

— Знаю, що вони кажуть, — прорипів Сандор голосом, схожим на скрегіт двох терпугів. — Заплати, що винен, і ми собі підемо.

Залишаючи село, Хорт мав при собі повну калиту мідяків, міх кислого пива і нового меча. Правду кажучи, то був дуже старий меч — тільки що в руці Хорта лежав уперше. Сандор віддав за нього довгу сокиру, яку взяв у Близнюках — ту саму, котрою набив Ар’ї на голові ґулю. Пива не вистачило і на день, але меча Хорт гострив щовечора, лаючи того небораку, з яким змінявся, за кожну плямку іржі та щербину на лезі. «Якщо він втратив хіть до бійки, то чи йому не байдуже, гострий меч або тупий?» Ар’я не насмілилася в нього питати, але сама міркувала без упину. Невже саме тому він утік із Близнюків і її з собою забрав?

Потім, уже в річковому краю, виявилося, що дощі припинилися, і буремні повені почали спадати. Хорт звернув на південь, знову до Тризубу.

— Поїдемо до Водоплину, — сказав він Ар’ї, коли вони смажили впольованого ним зайця. — Може, Чорноструг захоче купити собі вовченя.

— Він мене не знає. Він навіть не знатиме, чи це справді я. — Ар’ї вже остогидло пробиратися до Водоплину; здавалося, вона їде туди вже багато років і ніяк не добереться, натомість опиняючись у інших, значно гірших місцях. — Він вам викупу не дасть, радше повісить.

— Хай спробує, — вишкірився Хорт і повернув рожен із зайцем.

«Не надто схоже, щоб він втратив хіть до бійки.»

— Я знаю, куди можна поїхати! — мовила Ар’я. В неї ще лишився один живий брат. «Джон прийме мене навіть тоді, коли ніхто інший не схоче. Він назве мене сестричечкою і скуйовдить волосся.» Дотуди, щоправда, лежав далекий шлях, і вона не мала певності, що подолає його сама — бо ж навіть Водоплину сама дістатися не зуміла. — Ми поїдемо на Стіну!

Регіт Сандора нагадував собаче гарчання.

— Мала вовчиця хоче вступити до Нічної Варти, абощо?

— Мій брат служить на Стіні, — буркнула вона, уперто насупившись.

Вуста Хорта смикнулися.

— Стіна відси за кілька тисяч верст. Аби дістатися Перешийку, і то доведеться прорубатися крізь клятих Фреїв. А у тому болоті водяться левоящери, які вовків їдять на сніданок. Та нехай ми навіть і довеземо цілими до півночі свої шкури, що тоді? У замках там сидять залізняки, та й багато тисяч засраних смердючих північників нічим від них не кращі.

— Ви злякалися, абощо? — запитала вона. — Втратили хіть до бійки?

Якусь мить їй здавалося, що він її ось зараз вдарить. Заєць над вогнем тим часом став брунатний, шкіра його тріщала і лупилася, сало капотіло у вогонь, шипіло і бризкало. Сандор зняв зайця з тички, розірвав навпіл великими грубими руками і кинув половину Ар’ї на коліна.

— Хіть у мене така, як треба, — мовив він, відриваючи ніжку, — та за тебе чи твого брата я й щурячого підхвостя не дам. Я власного брата собі маю.

Тиріон IX

— Тиріоне, — втомлено мовив пан Кеван, — якщо ти справді не винен у смерті Джофрі, тобі неважко буде довести свою невинність у суді.

Тиріон відвернувся від вікна.

— Хто має мене судити?

— Правосуд належить престолові. Король мертвий, але твій батько лишається Правицею. Оскільки обвинувачують його власного сина, а вбито його онука, він попрохав князя Тирела і великого князя Оберина розсудити справу разом із ним.

Тиріона це аніскільки не втішило. Все-таки Мейс Тирел був тестем Джофрі, хай недовго… а Червоний Гаспид був отруйним змієм.

— Мені дозволять вимагати судового двобою?

— Я б цього не радив.

— Чого б це? — У Долині він порятував собі життя, виставивши поборника на двобій. Чому б не повторити тодішній успіх? — Відповідайте, пане дядьку. Чи дозволять мені суд двобоєм і поборника на доказ моєї невинності?

— Певно ж, дозволять. Якщо ти цього бажаєш. Але тобі краще знати, що в такому разі твоя сестра призначить своїм поборником пана Грегора Клегана.

«Це стерво вгадує мої ходи ще до того, як я їх роблю. От якби ж вона обрала котрогось із Кіптюгів.» Брон хутко б дав ради будь-якому з трьох братів. Але Гора на коні та у броні — це тобі не закіптюжений казанок.

— Треба подумати. Ранок покаже.

«Хоч би Брон показав на ранок свою пику.» Тиріонові не хотілося думати, у що йому стане сердюкова послуга. Авжеж Брон задешево свою шкуру не віддасть.