Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Борва мечів

— То Серсея має проти мене свідків?

— Що далі, то більше.

— Тоді мені незле десь відшукати своїх.

— Скажи, хто тобі потрібен. Вартові пана Аддама розшукають їх і приведуть на суд.

— Я б охочіше сам пошукав.

— Тебе звинувачено у вбивстві королівської особи і кревного родича. Невже ти гадав, тебе пустять ходити вільно, де тобі заманеться? — Пан Кеван махнув у бік столу. — Ти маєш пера, чорнило, пергамен. Пиши імена потрібних тобі свідків. Я зроблю все, що в моїй владі, аби їх доправити. Даю тобі в тім слово Ланістера. Але башти цієї ти не залишиш, хіба що на суд.

Тиріон не став принижуватися слізними благаннями.

— Ну хоч зброєносцеві моєму дозволять ходити вільно, де мені заманеться? Хлопчикові на ім’я Подрік Пейн?

— Певна річ. Якщо бажаєш, я пришлю його до тебе.

— Зробіть таку ласку. І що швидше, то краще. А найкраще — просто зараз.

Тиріон закульгав до письмового столу, та коли почув двері, що відчинялися, то обернувся і покликав:

— Дядечку!

Пан Кеван зупинився і перепитав:

— Так?

— Я цього не робив.

— Хотів би я, Тиріоне, тобі вірити.

Коли двері зачинилися, Тиріон Ланістер видерся на крісло, нагострив перо і витяг зі стосу чистий пергамен. «Хто говоритиме на мою користь?» Він занурив перо у каламар.

Аркуш пергамену лишався цнотливо непорушеним, коли пізніше з’явився Подрік Пейн.

— Вітаю, ласкавий пане, — мовив хлопчина.

Тиріон відклав перо.

— Знайди мені Брона і приведи його негайно. Скажи, що йдеться про золото — стільки золота, що він і не мріяв. І не смій повертатися без нього.

— Так, пане. Тобто ні. Не посмію. Повернутися.

Він обернувся і вийшов. Але до заходу сонця не повернувся. І до сходу місяця теж. Чекаючи на нього, Тиріон заснув на лаві коло вікна і прокинувся на світанку заціпенілий та змерзлий. Челядин приніс до сніданку вівсяної кулеші та яблук, а до них ріг пива. Тиріон поїв за столом, дивлячись на чистий пергамен. За годину служник повернувся по миску.

— Ти бачив мого зброєносця? — запитав Тиріон.

Служник мовчки затрусив головою. Тиріон зітхнув, повернувся до столу і знову вмочив перо. «Санса» — написав він на пергамені. Витріщившись на це ім’я, він довго сидів зі стисненими зубами, аж щелепи заболіли.

Якщо припустити, що Джофрі не удавився на смерть куснем їжі — а ця недоладна казочка не лізла в горло навіть Тиріонові — то його мусила отруїти Санса. «Джоф поставив свого келиха мало їй не на коліна. І хто, як не він, подарував їй удосталь причин.» Останні сумніви в Тиріона зникли тоді, коли зникла його дружина. «Одна плоть, одне серце, одна душа.» Вуста його скривилися. «Вона не забарилася показати, скільки для неї важать ті обітниці, адже так? А чого ти, власне, чекав, курдупелю?»

І все ж… відки Санса могла добути отруту? Тиріонові нізащо не вірилося, що дівча могло діяти саме. «А чи справді мені треба її шукати?» Чи повірять судді, що малолітня Тиріонова дружина отруїла короля без відома та згоди свого чоловіка? «Я б не повірив.» Серсея вже напевне наполягатиме, що то їхній спільний злочин.

Попри сумніви, наступного дня Тиріон все ж показав пергамен своєму дядькові. Пан Кеван насупив брови.

— Пані Санса — твій єдиний свідок?

— У слушний час я подумаю про інших.

— Краще подумай про них зараз. Судді мають намір розпочати суд за три дні.

— Це надто скоро! Ви тримаєте мене під замком і вартою. Як я мушу шукати свідків своєї невинності?

— Твоя сестра не має жодного клопоту в пошуку свідків твоєї вини. — Пан Кеван згорнув пергамен у сувій. — Пан Аддам вислав людей на пошуки твоєї дружини. Варис пообіцяв сотню оленів за кожну звістку про місце її перебування і сотню драконів за саму дівчину. Якщо її можна знайти, її знайдуть, і я сам приведу її до тебе. Не вбачаю нічого поганого в тому, щоб чоловік та дружина поділяли спільне помешкання і дарували розраду одне одному.

— Ви дуже ласкаві до мене, дядечку. А чи не бачили мого зброєносця?

— Я надсилав його до тебе учора. Невже він не прийшов?

— Прийшов, — погодився Тиріон, — а потім пішов.

— То пришлю його до тебе знову.

Але Подрік Пейн повернувся аж наступного ранку. Він ступив до покою, вагаючись; на обличчі його малювався переляк. Слідом зайшов Брон. Лицар-сердюк мав на собі камізелю, набиту срібними прикрасами, та важку вершницьку делію. За пас із мечем було запхано пару вишуканої роботи шкіряних рукавичок.

З одного погляду на Бронове обличчя Тиріонові стало млосно десь у кишках.

— Щось ти не дуже поспішав.

— Та я зовсім іти не хотів. Малий благав мене і так, і сяк, то я знайшов годинку. Але до вечері мене чекають у замку Стокварт.

Попередня
-= 405 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!