Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Борва мечів

— Стокварт?! — Тиріон зіскочив з ліжка. — Розкажи, май ласку, що ти забув у Стокварті?

— Наречену. — Брон посміхнувся посмішкою вовка, якому ввижається молоденьке ягня. — Післязавтра я одружуюся з Лолисою.

— Лолисою, кажеш? — «Оце так штука. А бодай би вам добра та щастя повну хату!» Недолуга дочка пані Танди скоро матиме чоловіка-лицаря — і батька, хай у приймах, для байстрюка у своєму череві. А пан Брон, лицар Чорноводи, видереться ще на один щабель серед двірського панства. Уся справа так і смерділа брудними Серсеїними руками. — Лишень одна дрібничка: моя ница сеструня, хай би їй заціпило, продала тобі кульгаву коняку. Адже Лолиса — несповна розуму!

— Якби я шукав розуму, то одружився б із тобою.

— Лолиса носить дитину іншого чоловіка!

— Хай лишень її налупить, а тоді я притьмом зроблю свою власну.

— Вона ж навіть не спадкоємиця Стокварту! — гарячкував Тиріон. — Вона має старшу сестру, Фалису. Заміжню сестру!

— Заміжню вже десять років, але досі бездітну, — відповів Брон. — Пан чоловік цурається її ліжка. Кажуть, надає перевагу цнотливим дівчаткам.

— Хай надає перевагу хоч козам у кошарі! Це нічого не важить. Однак господарство перейде до його дружини, коли помре пані Танда.

— Якщо Фалиса раптом не помре раніше від матері.

Тиріон зацікавився, чи має Серсея гадку, якого змія підкинула пані Танді у пазуху. «А якщо навіть і має — що їй з того?»

— То чого ж ти тоді припхався?

Брон здвигнув плечима.

— Ти колись казав, що як хтось попросить мене тебе продати, то ти даси удвічі більше.

«Казав. І дам.»

— То ти хочеш дві дружини чи два замки?

— Однієї з одним цілком вистачить. Але якщо ти хочеш, аби я за тебе убив Грегора Клегана, той замок має бути достобіса величеньким.

Семицарство повнилося шляхетними паннами на відданні, та навіть найубогіші й найпотворніші старі діви у державі завагалися б піти за таку безрідну наволоч, як Брон. «Хіба що її тіло та мізки геть запливли салом, а у лоні, зґвалтованому півсотні разів, зріє байстрюк-безбатченко.» Пані Танда так відчайдушно шукала для Лолиси чоловіка, що деякий час переслідувала навіть Тиріона — і це ще перед тим, як доньчини принади скуштувала половина Король-Берега. Безперечно, Серсея мусила чимось підсолодити частунок. Та й Брон віднедавна носив лицарське звання, а відтак був годящим нареченим для молодшої дочки не найвельможнішого панського дому.

— Наразі я відчуваю в своєму володінні прикру нестачу замків та шляхетних дівчат, — визнав Тиріон. — Але золото й подяку ти мою матимеш, як мав їх раніше.

— Золото я вже маю. А що я собі куплю на твою подяку?

— Можливо, я тебе приємно здивую. Адже Ланістери завжди платять борги.

— Твоя сестра теж із Ланістерів.

— Моя пані дружина — спадкоємиця Зимосічі. Якщо мені вдасться викрутитися з нинішніх негараздів, зберігши голову на плечах, то я колись, можливо, правитиму північчю від її імені. А тобі наріжу звідти чималий шмат.

— Якщо, можливо, колись! — пирхнув Брон. — Дотуди далеко, а там страх як холодно. Лолиса м’яка, тепла і зовсім поруч, а за дві ночі й поготів опиниться просто піді мною.

— Я б на твоєму місці не був у такому захваті.

— Та невже? — вишкірився Брон. — Визнай, Бісе, якби тобі дали вибір: бавитися з Лолисою чи битися з Горою, ти б скинув штани і вийняв прутня швидше, ніж я устиг би моргнути.

«Він надто добре мене знає, цей клятий горлоріз.»

Тиріон спробував зайти з іншого боку.

— Я чув, пана Грегора поранили на Червонозубі, а потім знову при Сутіндолі. Рани його напевне сповільнять.

На обличчі Брона відбилося роздратування.

— Та він ніколи і не був надто прудкий — лише величезний та страхолюдно дужий, мов чудовисько з казки. Руки в нього довжелезні, а ударів він геть не відчуває, наче й не людина.

— Невже ти його так боїшся? — запитав Тиріон, сподіваючись піддражнити гонор сердюка.

— Його лише телепні безголові не бояться. — Брон знову здвигнув плечима. — Може, я б його і звалив — танцював би навколо, аж він зрештою втомився б рубати і не зміг підняти меча. Чи якось збив би з ніг — коли вони лежать на спині, зріст уже не важить. Але такі речі надто непевні — один хибний крок, і мені край. То й нащо мені цей клопіт? Ти, малий потворний хвойдин син, мені до вподоби… та якщо я за тебе битимуся, то в кожному разі програю. Мені або Гора випустить кишки, або я його звалю і втрачу Стокварт. Я — найманець, я звик продаватися, але ж не віддаватися задарма. Зрештою, я тобі не брат.

— Не брат, — мовив Тиріон сумно. — Аж ніяк не брат. Гаразд, іди собі. Тікай до Стокварту і панни Лолиси. Хай на тебе у подружньому ліжку чекає краща втіха, ніж на мене.

Попередня
-= 406 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!