Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Борва мечів

Князь Тирел побуряковів обличчям.

— То ви покладаєте вину на кухарів?!

— На них або на голубів. Аби не винуватили мене.

Тиріон почув поодинокі смішки, які швидко згасли, і зрозумів, що зробив помилку. «Не розсупонюй язика, дурний коротуне, бо вигребеш собі ним глибоку могилу.»

— Проти тебе є свідки, — мовив князь Тайвин. — Спершу ми вислухаємо їх. Потім ти зможеш виставити власних. Говоритимеш тоді, коли ми дозволимо.

Тиріонові лишалося тільки кивнути головою.

Пан Аддам не надурив: першим до палати запросили пана Балона Лебедина з Королегвардії.

— Пане Правице, — почав він по тому, як склав верховному септонові присягу казати саму лише правду, — я мав честь битися поруч із вашим сином на мості з кораблів. Незважаючи на малий зріст, він є воїном високої мужності та честі. Я ніколи не повірю, що він міг скоїти такий злочин.

Палатою пробігло здивоване бурмотіння; Тиріон запитав себе, в яку божевільну гру грає Серсея. «Навіщо висувати свідка, що вірить у мою невинність?» Утім, скоро все з’ясувалося. Пан Балон неохоче розповів, як він відтягав Тиріона від Джофрі у день бунту та погрому в місті.

— Так, він справді вдарив їхню милість короля. Але то був напад гніву, і минув він швидко, наче літня буря. Адже юрба тоді мало не знищила нас усіх.

— За часів Таргарієнів людина, що вдарила особу королівської крові, втрачала ту руку, яку вона підняла на згадану особу, — зауважив Червоний Гаспид Дорну. — Виходить, карлик знову відростив собі руцю? Чи може, ви, Білі Мечі, просто забули свій обов’язок?

— Він сам був особою королівської крові, — відповів пан Балон. — До того ж Правицею Короля.

— Ні, — заперечив князь Тайвин. — Він тимчасово справляв уряд Правиці з мого наказу.

Обійнявши місце пана Балона, пан Мерин Трант охоче додав подробиць до його свідчень.

— Він збив короля на землю і хвицяв їхню милість ногами! Ще й кричав про те, як несправедливо їхня милість уникнули люті натовпу неушкодженими!

Тиріон почав розуміти задум сестри. «Вона почала з людини, правдивість якої відома усім. І видоїла з нього усе, що змогла. Кожен наступний свідок розповідатиме щось гірше і жахливіше, аж доки я не почну здаватися Маегором Лютим і Аерисом Навіженим у одній особі, з пучкою Аегона Негідного для соковитішого присмаку.»

Далі пан Мерин повів мову про те, як Тиріон зупинив покарання Санси Старк королем Джофрі.

— Карлик спитав їхню милість, чи пам’ятають вони про те, що сталося з Аерисом Таргарієном. А коли пан Борос підніс голос на захист короля, Біс погрожував йому смертю.

Наступним вийшов сам Блаунт і повторив ту саму прикру оповідь. Невідомо, чи плекав пан Борос до Серсеї якусь неприязнь за своє вигнання з Королегвардії; головне, що слова він проказував саме ті, які були їй потрібні.

Тиріон уже не міг тримати язика на припоні.

— Чому ж ви не розкажете суддям, що саме робив Джофрі, га?!

Пикатий здоровань витріщився на нього лютими очима.

— Ви наказали своїм дикунам убити мене, якщо я розтулю рота! Ось що я розкажу суддям!

— Тиріоне, — мовив князь Тайвин. — Ти можеш говорити тільки тоді, коли тебе спитають. Вважай за попередження.

Тиріон вимушено замовк, пашіючи гнівом.

Наступними йшли Кіптюги — усі троє по черзі. Озней та Озфрид розповіли про вечерю з Серсеєю напередодні битви на Чорноводі та про його загрози.

— Він казав їхній милості, що має намір їх скривдити, — казав пан Озфрид. — Завдати їм болю.

Брат Озней переказав його слова ще докладніше.

— Він казав, що дочекається дня їхньої втіхи та щастя і змусить радість обернутися на попіл просто у роті.

Жоден, певна річ, ані словом не згадав про Алаяйю.

Пан Озмунд Кіптюг, блискучий образ лицарства у бездоганному лускатому обладунку та білому вовняному корзні, присягнувся, що король Джофрі давно знав про намір свого дядька Тиріона його вбити.

— Саме того дня, коли мені дарували честь білого корзна, — розповідав він суддям, — саме того дня хоробрий юнак сказав мені: «Добрий пане Озмунде, бережіть моє життя, бо мій дядько злостиво пнеться його відняти. Адже він хоче сам царювати на моєму престолі.»

Цього вже Тиріон стерпіти не міг.

— Підлий брехун! — заволав він і кинувся уперед, але золотокирейники схопили його і відтягли на місце.

Князь Тайвин насупився.

— Невже ми мусимо забити тобі руки й ноги у кайдани, як пересічному лиходієві?

Тиріон заскреготів зубами. «Друга помилка, дурний, тупий, божевільний курдупелю! Зберігай спокій, бо приречеш себе!»

— Ні, панове судді. Благаю вашого вибачення. Мене розсердила брехня цього свідка.

Попередня
-= 408 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!