Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Борва мечів

— Авжеж згодна! — похапцем відповіла Санса.

З розповіді Маргерії Вирій здався їй таким місцем, про яке вона завжди мріяла: чарівним, казковим королівським двором, який вона колись сподівалася знайти у Король-Березі.

ОЙ, ЗАБАЧИВ ТУ ДІВЧИНУ,

КОЛИ СХОДИВ У ДОЛИНУ,

ЧОРНИЙ, БУРИЙ ТОЙ ВЕДМІДЬ,

ЩО ПОБАЧИТЬ — З’ЇСТЬ УМИТЬ.

ОЙ, ЗАБАЧИВ У ДОЛИНІ,

ОЙ, ЗАБАЧИВ ТУ ДІВЧИНУ,

ЗАРЕВІВ І ДИБКИ СТАВ,

НАЧЕ МЕДУ СКУШТУВАВ!

— Але ж королева… — непевно мовила далі дівчина, — вона мене не відпустить…

— Відпустить. Без Вирію Ланістери не мають надії втримати Джофрі на престолі. Якщо синочок — мій ясновельможний бовдур — попрохає як слід, королева не зможе відмовити.

— А що скажуть їхня вельможність? — спитала Санса. — Пан князь погодяться попрохати про мене?

Пані Олена скривилася.

— Не бачу потреби питати його згоди. Ясна річ, про нашу справжню мету він нічого не знатиме.

ЯК ЗАБАЧИВ ТУ ДІВЧИНУ —

НАЧЕ МЕДУ СКУШТУВАВ!

Санса зморщила лоба.

— Справжню мету, ласкава пані?

ОЙ, ВЕДМЕДЯ ПІДМАНУЛИ,

ОЙ, ВЕДМЕДЯ ПІДВЕЛИ,

ОЙ, ВЕДМЕДЮ ЗАМІСТЬ МЕДУ

КРАСНУ ДІВКУ ПРИВЕЛИ!

— Гарненько видати тебе заміж, дитино, — мовила стара під звуки стародавньої пісні, — за мого онука.

«Заміж за пана Лораса?!» Сансі перехопило подих. Вона згадала пана Лораса у іскристому сафіровому обладунку. Згадала троянду з його рук. Згадала пана Лораса у білому шовку — чистого, невинного, прекрасного. Ямочки на щоках коло усміхнених вуст. Солодкий сміх, тепло долоні. Вона уявила, як це буде — зняти з нього сорочку, попестити гладку шкіру під нею, стати навшпиньки і поцілувати у вуста, запустити пальці у цупкі брунатні кучері, потонути у глибоких карих очах… Від шиї вгору поповзла червона фарба.

«А Я Ж ГОЖАЯ ДІВЧИНА,

КРАСНА, ЧИСТА, МОВ КАЛИНА.

НЕ ВЕЛІЛА МЕНІ МАТИ

З ВОЛОХАТИМ ТАНЦЮВАТИ.

З ЧОРНИМ, БУРИМ ТА КОШЛАТИМ,

НЕ ВЕЛІЛА МЕНІ МАТИ

ІЗ ВЕДМЕДЕМ ТАНЦЮВАТИ!»

ОЙ, ДІВЧИНУ ПІДМАНУЛИ,

ОЙ, ДІВЧИНУ ПІДВЕЛИ,

ВОЛОХАТОГО ВЕДМЕДЯ

ЗАМІСТЬ ХЛОПЦЯ ПРИВЕЛИ!

— Уявляєш, Сансо? — спитала Маргерія. — Адже я ніколи не мала сестри, самих лише братів. Ой, погоджуйся, благаю тебе! Будь ласочка, скажи, що згодна вийти заміж за мого брата!

Слова нарешті ринули з Санси потоком.

— Так, о так! Радо і щиро. Не бажала б нічого кращого у світі. Стати панові Лорасу дружиною, вірно кохати його…

— Лораса?! — Схоже було, що пані Олена роздратувалася. — Не кажи дурниць, дитино. Королегвардія не бере дружин. Хіба тебе у Зимосічі нічого не навчили? Ми казали про мого онука Віласа. Він для тебе трохи застарий, зате хлопчик хороший — зовсім не бовдур, і до того ж спадкоємець Вирію.

Сансі запаморочилося у голові; однієї миті на неї накотили хвилею мрії про Лораса, а наступної ті мрії розлетілися на друзки. «Віласа? Якого ще Віласа?»

— Я… — недоладно почала вона. «Чемність — броня шляхетної панни. Не завдай образи, ретельно добирай слів.» — Я не знаю пана Віласа, ніколи не мала честі, ласкава пані. А чи шановний пан… є таким самим знаним лицарем, як і його брати?

ОЙ, ВЕДМІДЬ, ТА ЩО Ж ВІН КОЇТЬ!

КРАСНУ ДІВКУ НЕПОКОЇТЬ,

ЛАПАМИ ЇЇ ХАПАЄ

ТА ВИСÓКО ПІДНІМАЄ!

— Ні, — відповіла Маргерія, — брат не давав лицарських обітниць.

Її бабця насупила брови.

— Розкажи дівчинці правду. Бідолаха скалічений, нічого не поробиш.

— Його було поранено ще зброєносцем, коли він виїжджав на першому своєму турнірі, — стиха вимовила Маргерія. — Кінь упав і потрощив собою ногу вершника.

— А винуватий отой ниций дорнійський змій — Оберин Мартел. І його маестер теж.

ОЙ, ДІВЧИНА ЗАГУКАЛА:

«Я Ж БО ЛИЦАРЯ БАЖАЛА!

А НЕ БУРЕ І КУДЛАТЕ,

БЕЗ ЗЕМЛІ, ДВОРУ ТА ХАТИ!

ЗАМІЖ МЕНЕ ХТОСЬ ВІЗЬМІТЬ,

ХАЙ БИ ЛИЦАР — НЕ ВЕДМІДЬ!»

ОЙ, ДІВЧИНУ ПІДМАНУЛИ,

Попередня
-= 41 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!