Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Борва мечів

— Можливо. Але ж зараз ви тут, і як на мій погляд, маєте трохи клопоту. Вашу невинність кожен дурень бачить так само ясно, як рубець на обличчі. Але кожен дурень вас не врятує. Не врятує і рідний батько.

Дорнійський князь усміхнувся.

— Зате врятую я.

— Ви? — Тиріон пильно роздивився його обличчя. — Ви лише один суддя з трьох. Як ви мене врятуєте?

— Авжеж не як суддя. А як ваш поборник у судовому двобої.

Хайме VIII

У білому покої на білому столі лежала біла книга.

Покій був круглий, його вибілені вапном кам’яні стіни завішували білі вовняні гобелени, а сам він складав перший поверх Башти Білих Мечів — стрункої чотириповерхової споруди, врізаної у кут замкового муру над затокою. У підвалі зберігалися обладунки та зброя, а на другому і третьому поверхах розташувалися невеличкі, суворо-вбогі келії, де спали шість братчиків Королегвардії.

Одна з тих келій належала йому протягом вісімнадцяти років. Та цього ранку він переніс своє майно на верхній поверх, відданий цілком під помешкання Регіментаря. Ті помешкання теж не були надто багаті, хоча й просторі; зате вони вивищувалися над зовнішнім муром, і звідти можна було бачити море. «Тут мені має припасти до смаку» — подумав він. — «І видовище з вікна, і решта всього.»

Увесь блідий та білий, як помешкання навколо, Хайме сидів коло білої книги у білому вбранні Білих Мечів і чекав на своїх білих присяжних братчиків. При боці в нього висів довгий меч-півторак. «При боці, та не при тому.» Раніше він завжди носив меча на лівому стегні, щоб витягати з піхов поперек тіла. Цього ранку Хайме причепив його на праве — під лівицю. Проте вага меча відчувалася незвично, чудернацько; при спробі оголити клинка власний рух здавався йому чужим і незграбним. Одяг теж пасував погано; зимовий стрій Королегвардії — жупан та штани з вибіленої вовни, важке біле корзно — теліпався на Хайме, наче на гвіздку.

Хайме коротав дні на суді над своїм братом, стоячи якнайдалі вглиб палати. Тиріон його або не бачив, або не впізнавав, та й не диво — його вже ледве впізнавала половина двору. «Я чужий у власному домі.» Син його помер, батько від нього відмовився, а сестра… вона більше не лишалася з ним наодинці жодного разу після того першого дня у королівському септі, де Джофрі лежав у оточенні свічок. Навіть коли короля несли до могили у Великому Септі Баелора, Серсея сторожко трималася осторонь.

Хайме ще раз роззирнувся Круглою Палатою. Стіни вкривали гобелени білої вовни, над комином висів білий щит і два схрещені мечі. Крісло за столом зроблене було зі старого чорного дубу, подушки на ньому — з вибіленої телячої шкіри, потоншеної багатьма роками вжитку. «Їх витирав своєю кістлявою дупою Барістан Зухвалий, а перед ним — пан Герольд Вишестраж, принц Аемон Драконолицар, пан Риам Рожвин, Гемон Даррійський, пан Дункан Високий, Блідий Грифон Алин Конінгтон…» Невже серед такого поважного та гоноровитого товариства могло знайтися місце Крулерізові?

І все ж воно знайшлося. Зараз він сидів тут, за цим столом, у цій башті.

Сам стіл було зроблено зі старого оберіг-дерева — блідого, наче кістка, різьбленого у подобі велетенського щита, підпертого трьома кіньми. За звичаєм Регіментар сидів при верхівці щита, а братчики — по троє з кожного боку, при тій нечастій нагоді, коли усі семеро збиралися разом. Книга при його лікті теж була величезна — у дві стопи заввишки, півтори завширшки, у тисячу сторінок завтовшки, з білого телячого пергамену, з палітурками вибіленої шкіри на золотих застібках. «Книгою братчиків» величали її за двірським звичаєм, проте частіше в ужитку стрічалася назва Біла Книга.

В Білій Книзі була записана уся історія Королегвардії. Кожен лицар, що колись служив у лавах братства, мав свою сторінку, в яку навіки вписувалося його ім’я і всі його діяння. У горішньому лівому кутку сторінки яскравими чорнилами зображений був щит, якого лицар носив до тієї миті, коли його обирали до Королегвардії. У нижньому правому розташувався щит самої Королегвардії — сніжно-білий, порожній, чистий. Верхні щити всі були різні, нижні — всі однакові, а проміжок містив усі відомості про життя та службу кожного воїна братства. Малюнки гербів та інші оздоби виконувалися септонами, що їх присилав Великий Септ Баелора тричі на рік. Але своєчасно робити записи у книзі — то був обов’язок Регіментаря.

«Тобто мій обов’язок.» Тобто стане, коли він навчиться писати лівицею. Біла Книга добряче відставала від перебігу подій. Слід було внести до неї загибель пана Мандона Мура та пана Престона Зеленополя, не забути про коротку і криваву службу Сандора Клегана. Слід було почати нові сторінки для пана Балона Лебедина, пана Озмунда Кіптюга і Лицаря Квітів. «Треба викликати септона — хай змалює щити.»

Попередня
-= 413 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!