Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Борва мечів

— На Порогах. Трохи у Спірних Землях. Там завжди війна. Служив у полку «Небоїв», бився разом із ними за Лис і трохи за Тирош.

«Тобто за кожного, хто платив гроші.»

— І як вас у цій службі спіткало лицарське звання?

— Я був висвячений на бойовищі.

— Ким?

— Паном Робертом… Камінцем. Він давно загинув, пане Регіментарю.

— Авжеж.

Може, той пан Роберт Камінець був шляхетний байстрюк із Долини, що продавав свого меча у Спірних Землях. А може, пан Озмунд нашвидкуруч зліпив вигаданого лицаря з імені мертвого короля і першого-ліпшого камінця під ногами. «Чим думала Серсея, коли давала отакому харцизу біле корзно?»

Втім, майже напевне Кіптюг сяк-так умів тримати меча і щита. Сердюки зневажали лицарські чесноти, але лицарську збройну науку зовсім зневажати не могли — принаймні, якщо хотіли жити.

— Гаразд, пане, — мовив Хайме. — Можете йти вільно.

Кіптюг знову вишкірився і вийшов перевальцем без зайвого поспіху.

— Пане Мерине, — усміхнувся Хайме до понурого лицаря з іржаво-рудим волоссям і мішками під очима. — Чув я між людей такий поголос, що Джофрі полюбляв карати Сансу Старк вашими руками.

Він погортав Білу Книгу лівицею.

— Ось, майте ласку — покажіть мені, де саме у наших обітницях ми присягаємося бити жінок та малих дітей.

— Я зробив те, що наказали їхня милість король. Ми присягаємося коритися наказам.

— Віднині й надалі вгамуйте трохи вашу запобігливість перед королем. Моя сестра — королева-намісниця. Мій батько — Правиця Короля. Я сам — Регіментар Королегвардії. Коріться нам, і нікому іншому.

Пан Мерин почепив на обличчя упертий вираз.

— Ви наказуєте мені не коритися королю?!

— Королю вісім років. Найперший наш обов’язок — захищати його. Зокрема — від нього самого. Поміркуйте отією бридкою штуковиною, на яку ви насуваєте шолома. Якщо Томен накаже вам засідлати його муцика — підкоріться. Якщо він накаже свого муцика зарізати, прийдіть до мене.

— Авжеж. Як накажете, пане Регіментарю.

— Ви вільні.

Коли Трант вийшов, Хайме обернувся до пана Балона Лебедина.

— Пане Балоне! Я бачив вас на кінних герцях безліч разів, а у бугуртах бився і на вашому боці, й проти вас. Мені розповідали, що свою мужність ви безліч разів довели у битві на Чорноводі. Королегвардія вшанована вашою присутністю.

— Це я вшанований великою честю, пане Регіментарю, — обережно відповів пан Балон.

— Та все ж я маю до вас одне запитаннячко. Ви служили престолові цілком вірно… але Варис каже, що ваш брат воював на боці Ренлі, а потім на боці Станіса, тоді як ваш вельможний батечко вирішив зовсім не скликати корогви і всю війну просидів за мурами Шолом-Каменя.

— Пан батько вже старі, пане Регіментарю. Їм далеко за сорок, і їхні звитяги на війні давно скінчені.

— А що скажете про вашого брата?

— Коли Донела поранили, він здався панові Елвидові Розсохачу, а згодом викупився і склав присягу на вірність королю Джофрі. Так само вчинили багато інших бранців.

— Так, так, — кивнув Хайме. — Лишень… виходить, ваш брат устиг послужити Ренлі, Станісу, Джофрі, а тепер і Томенові… як же це він примудрився оминути Балона Грейджоя і Робба Старка? Адже міг би стати першим лицарем, що присягав усім шести королям.

Панові Балону, вочевидь, стало ніяково.

— Донел помилявся у своїй прихильності, але тепер непохитно вірний королю Томену. Ви маєте в тім моє слово.

— Та мене ж непокоїть зовсім не пан Донел Непохитний. А ви. — Хайме нахилився уперед. — Що ви зробите, коли відважний пан Донел віддасть свого меча якомусь новому самозванцеві й одного дня вдереться до престольної палати? А ви там стоятимете весь у білому між вашим королем і вашим кревним родичем. Як ви тоді вчините?

— Я… цього ніколи не станеться, пане Регіментарю.

— А зі мною, бачте, сталося, — мовив Хайме.

Лебедин витер лоба рукавом білого жупана.

— То ви не маєте для мене відповіді?

— Пане Регіментарю, — зважився нарешті пан Балон, зібравши мужність докупи. — Власним мечем, власною честю та іменем мого батька присягаюся… що не вчиню так, як учинили ви.

Хайме засміявся.

— Пречудово! Повертайтеся до служби… і порадьте панові Донелу додати до малюнку на своєму щиті хитливого та гойдливого вітровказа.

І ось вони залишилися удвох із Лицарем Квітів.

Стрункий, мов клинок, спритний та міцний статурою, пан Лорас Тирел мав на собі сніжно-білого жупана, білі вовняні штани, золотий пас навколо стану та тонку шовкову делію з застібкою в вигляді золотої троянди. Волосся його лежало на голові купою м’яких брунатних кучерів; очі він мав карі, що аж сяяли викликом і зухвалістю. «Він думає, що йому тут турнір, і оце його ражаки саме покликали на герць.»

Попередня
-= 417 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!