Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Борва мечів

— Як ви спонукали пана Донтоса отруїти Джофрі? — Зрештою Санса вирішила, що отруйником міг бути лише Донтос.

Мізинець засміявся.

— Пан Донтос Рудий — то міх з вином на тремтливих ніжках. Йому б одвіку ніхто не доручив завдання такої ваги — він би або зрадив, або все спаскудив. Ні, Донтосові належало тільки вивести тебе з замку… а перед тим зробити так, щоб ти вдягла на волосся срібну сіточку.

«А з нею — чорні аметисти.»

— Але… якщо не Донтос, тоді хто? Ви маєте й інших… пішаків?

— Можна перетрусити Король-Берег від подолу до пагорбів і не знайти жодного мого посіпаки зі значком пересмішника на грудях. Та це не означає, що я зовсім не маю друзів. — Петир пішов до сходів. — Озвеле, ану ходи сюди і дозволь панні Сансі тебе роздивитися.

За мить із вишкіром та уклонами з’явився старий. Санса окинула його непевним оком.

— Що я маю побачити?

— Ви його знаєте? — запитав Петир.

— Ні.

— Та придивіться ж!

Санса ретельно роздивилася овіяне вітрами, різко окреслене обличчя, довгий гак носа, сиве волосся, величезні вузлуваті руки. Вона була подумала, що у обличчі старого і справді є щось знайоме… але потім заперечливо захитала головою.

— Ні, не знаю. Я певна, що ніколи не стрічала шановного добродія Озвела, доки не сіла до його човна.

Озвел вишкірив повний рот кривих зубів.

— Мене — ні. Зате панянка могли стрічати трьох моїх синів.

Згадка про трьох синів і знайома посмішка вирішили справу.

— Кіптюг! — вигукнула Санса. — Ви з Кіптюгів!

— Еге ж, панянко. Дякую за ласку, що впізнали.

— Так-так, несамовите щастя для вас обох. — Князь Петир відіслав його помахом руки і повернувся до гранату, поки Озвел човгав сходами геть. — Скажи-но мені, Алейно, що ти завважиш за небезпечніше: кинджал, яким ворог вимахує перед тобою, чи кинджал, якого потай тримає коло твоєї спини хтось, кого ти навіть не бачиш?

— Певно, що потаємний кинджал — небезпечніший.

— Оце розумниця! — Він посміхнувся тонкими, темно-червоними від гранатового соку вустами. — Коли Біс відіслав геть королевиних захисників, пані королева наказала панові Ланселю винайняти їй сердюків. Лансель винайняв Кіптюгів і тим потішив вашого вельможного пана чоловіка, бо хлопці брали від нього платню через його повірника Брона.

Петир видав короткий смішок.

— Але ж саме я наказав Озвелові притьмом везти своїх синів до Король-Берега, щойно дізнався про те, що Брон винаймає для Біса горлорізів. Три потаємні кинджали, Алейно. Добре сховані просто коло спини.

— То це один із Кіптюгів поклав отруту до Джофового келиха?

Санса згадала, що пан Озмунд стовбичив коло короля упродовж усього бенкету.

— Хіба я таке казав? — Князь Петир розрізав кривавого помаранча навпіл кинджалом і віддав половину Сансі. — Ця трійця надто зрадлива, щоб довіритися їй у таких справах… а Озмунд став особливо ненадійним, відколи вступив до лав Королегвардії. Вочевидь, біле корзно справді робить щось із людьми. Навіть такими, як він.

Петир відкинув голову назад і вичавив сік із кривавого помаранча собі до рота.

— Полюбляю сік, але не терплю липких пальців, — пожалівся він, витираючи руки. — Чисті руки, Сансо. Роби, що хочеш — але руки завжди лишай чистими.

Санса сьорбнула трохи соку зі свого помаранча.

— Але якщо не Кіптюги і не пан Донтос… вас не було в місті, Тиріон цього теж не робив…

— Інших здогадок немає, мила моя?

Санса хитнула головою.

— Щось я не…

Петир усміхнувся.

— Ладен побитися об заклад: того вечора хтось сказав тобі, що сіточка погано лежить на волоссі, й випростав її власноруч.

Санса прикрила долонею рота.

— Та що ви таке… пані хотіли забрати мене до Вирію, видати заміж за онука…

— Так-так, за чемного, побожного, добросердого Віласа Тирела. Дякуй долі, що тебе пожаліла — він би тебе знудив аж до смерті. А от стара шкиринда зовсім не нудна, мушу визнати, навпаки — добряче вміє нагнати страху, та й сама геть не така немічна, як хоче здатися. Коли я прибув до Вирію, маючи на меті вижебрати престолові руку Маргерійки, бабця посадовила свого вельможного синочка до столу надимати щоки й супити брови, а сама заходилася ставити вельми гострі питаннячка про те, що Джофрі за один. Я його, певна річ, розхвалив аж до неба… а люди мої тим часом закидали челяді князя Тирела бентежні чутки. Адже саме так грається ця гра.

— Також я засіяв думку про те, щоб пан Лорас одягнув біле. Ні, сам я нічого не пропонував… не такий я незграба. Хлопці з мого почту охоче переповідали похмурі побрехеньки, як юрба замордувала пана Престона Зеленополя і зґвалтувала панну Лолису. А я пхнув кілька срібняків до рук численного війська Тирелових співців, щоб ті частіше заводили про Риама Рожвина, Сервина Дзеркального Щита, принца Аемона Драконолицаря. У надійних руках арфи та цимбали могутніші за мечі.

Попередня
-= 423 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!