Слава ЗСУ!

— Я заспіваю тобі пісеньку, — заскреготів він.

Санса прокинулася і побачила коло себе старого сліпого собаку.

— Шкода, що ти не Панночка, — мовила вона до нього.

Зранку Гризела заспішила нагору до опочивальні з тацею для вельможного подружжя, заставленою хлібом, маслом, медом, садовиною та вершками. А коли повернулася, то повідомила, що пан і пані чекають на Алейну. Санса ще не отямилася від сну і не одразу згадала, що це ж вона і є Алейна.

Пані Ліза ще лежала у ліжку, але князь Петир був уже вдягнений.

— Ваша тітка бажає з вами говорити, — мовив він до Санси, натягуючи чобіт. — Я сказав пані, хто ви така насправді.

«О божечки ласкаві!»

— Я… дякую вам, ясний пане.

Петир ухопив другий чобіт і рвучко його насунув.

— Я вже наївся рідною домівкою аж донесхочу. По обіді ми вирушаємо до Соколиного Гнізда.

Він поцілував свою пані дружину, лизнув з її вуст краплю меду і рушив до сходів.

Санса стояла у ногах ліжка і чекала на ласку тітки, яка їла грушу і роздивлялася її на всі очі.

— Ось тепер бачу, — мовила пані Ліза, відкладаючи серединку. — Ти дуже схожа на Кетлін.

— Дякую на доброму слові.

— Я тебе не хвалила! Якщо правду сказати, то ти аж занадто схожа на Кетлін. Цьому треба якось зарадити. Гадаю, перш ніж везти тебе до Соколиного Гнізда, ми тобі вичорнимо волосся.

«Вичорните мені волосся? Навіщо?»

— Ваша воля, тітонько Лізо.

— Не смій кликати мене так! Жодне слово про твою присутність не повинне досягти Король-Берега. Я не дозволю піддати небезпеці мого сина! — Вона вкусила куточок медового стільника. — Я втримала Долину подалі від цієї війни. Ми зібрали добрячий врожай, нас захищають гори, Соколине Гніздо стоїть неприступне. Та все одно я не бажаю накликати на нас гнів князя Тайвина.

Ліза відклала стільника і облизала мед з пальців.

— Петир каже, ти вийшла заміж за Тиріона Ланістера. Того ницого карлика.

— Нас одружили примусом. Я не хотіла цього шлюбу.

— Я свого теж не хотіла! — скрикнула тітка. — Джон Арин був не карлик, але старий дід. Зараз ти не повіриш, дивлячись на мене, та у день свого весілля я була така чарівна, що присоромила і твою матір. Проте насправді Джон хотів лише мечів мого батька, щоб ними допомогти своїм любесеньким хлопчикам. Я мала б йому відмовити, та він був уже такий старий — зрештою, скільки ще він мав прожити? Половина зубів у нього випала, подих смердів, як старий сир… не терплю чоловіків зі смердючим подихом. Ось у Петира він завжди такий чистий та свіжий… а чи знаєш ти, що саме він — той чоловік, якого я поцілувала першим? Батько мій казав, що Петир надто низького роду, але я знала, що він високо злетить. Спершу Джон поставив його на чолі митниці в Мартинові лише затим, аби мені догодити. Та коли Петир підвищив доходи удесятеро, пан чоловік побачив, який він розумний, і доручив йому інші уряди, а потім навіть повіз до Король-Берега і зробив коронним підскарбієм. Яка то була мука… бачити його щодня і все ж бути за іншим чоловіком, старим і холодним! Джон не ухилявся від обов’язку в опочивальні, та задовольнити умів не краще, ніж дарувати дітей. Сім’я його вже було старе і слабке. Усі мої дитинчата померли, окрім Роберта — троє дівчаток і двоє хлопчиків. Мої любі маленькі дітки помирали, а той старий знову і знову ліз до мене зі своїм смердючим ротом. Ось бачиш, я теж удосталь намучилася.

Пані Ліза шморгнула носом.

— Ти знаєш, що твоя бідна мати померла?

— Тиріон мені розповів, — відповіла Санса. — Казав, що Фреї вбили пані матінку в Близнюках разом із Роббом.

Раптом на очі пані Лізи накотилися сльози.

— Ми тепер із тобою самотні жінки у цьому світі, лише ти і я! Ти не боїшся, дитино? Май хоробрість і не туж! Я б ніколи не відвернулася від доньки Кет. Адже ми з тобою — однієї крові.

Вона підманила Сансу ближче.

— Ходи поцілуй мене у щічку, Алейно.

Санса покірно наблизилася і стала на коліна біля ліжка. Тітка потопала у солодких пахощах, та під ними од неї тхнуло кислим молоком. Щока була така напудрована і нафарбована, що Санса аж відчула смак на вустах.

Коли вона ступила назад, пані Ліза ухопила її за руку.

— А тепер кажи хутко, — засичала вона, — ти тяжка дитиною? Кажи правду — я знатиму, якщо збрешеш!

— Ні! — відповіла Санса, налякана запитанням.

— Але ж ти розквітла жінка, хіба ні?

— Так. — Санса розуміла, що жіночий розквіт у Соколиному Гнізді надовго не сховаєш. — Тиріон не… він ані разу…

Вона відчула, як щоками повзе барва.

— Я досі цнотлива.

— Невже карлик позбавлений чоловічої сили?