Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Борва мечів

Коли по нього прийшов Овейн, він не спав, лише неспокійно вовтузився під купою хутра на підлозі халупи-зігрівайки.

— Снігу-воєводо! — покликав Овейн, струшуючи його за плече. — Світанок!

Він простягнув Джонові руку і смикнув його на ноги. Прокидалися й інші хлопці: штовхалися плечима у вузькому просторі хатини, натягали чоботи, пристібали паси з мечами. Ніхто не казав ані слова — для балачок усі надто стомилися. Цими днями майже ніхто не залишав Стіни, аби не швендяти туди-сюди підоймою. Замок Чорний кинули на маестра Аемона, пана Винтона Дужака і кількох інших — заслабких чи застарих для бою.

— Я бачив сон, що прийшов король! — радісно вишкірився Овейн. — Маестер Аемон вислав крука, і з усім своїм військом прийшов король Роберт. Мені наснилися його золоті прапори.

Джон примусив себе усміхнутися.

— Я б теж порадів, Овейне, якби таке побачив.

Не зважаючи на болюче смикання у нозі, він накинувся чорним хутряним кобеняком, підібрав костура і вийшов на Стіну назустріч новому дню. Від пориву вітру під довге брунатне волосся негайно заповзли крижані мацаки. За версту на північ ворушився дичацький табір, вогнища шкрябали димними пальцями бліде вранішнє небо. Узліссям розташувалися намети зі шкур та хутра, нашвидкуруч поставлені довгі хати з колод і плетеного гілля. На схід тяглися конов’язі, на захід виднілися мамути, а люди були усюди: гострили мечі, прилаштовували вістря до грубих списів, припасовували власноручно змайстровані обладунки зі шкур, рогу та кістки. Джон розумів, що на кожного чоловіка, видного оку, припадає ще два десятки у лісі. Чагарник давав їм такий-сякий захист від люті стихій і заразом ховав од очей ненависних ґав.

Лучники вже потроху кралися уперед, штовхаючи щити на колесах.

— Знову стріли на сніданок! Наїлися вже! — весело скрикнув Пип. То було його щоденне вранішнє вітання.

«Добре, що йому про таке жартується» — подумав Джон. — «Хай хоч комусь.»

Три дні тому одна зі «сніданкових стріл» зачепила ногу Рудому Алинові з Рожегаю. Тіло його і досі виднілося біля підніжжя Стіни — якщо не полінуватися добре висунутися. Джон вважав за краще сміятися з Пипових жартів, ніж похмуро тужити над Алиновим трупом.

Щити на колесах були збиті з дерева й такі широкі, щоб за кожним ховалося п’ятеро з вільного народу. Лучники підіпхнули щити якомога ближче, стали за ними на коліна і заходилися пускати стріли крізь бійниці у дереві. Коли вони викотили щити уперше, Джон завимагав вогняних стріл і підпалив з півдесятка. Та після того Манс почав укривати щити сирими шкурами, і всі вогняні стріли у світі вже не могли їх знищити. Зате братчики взяли за звичку ставити заклади, котрий із солом’яних вартових збере на собі найбільше стріл. Скорботний Ед випереджав усіх із чотирма; Отел Ярвик, Ян-Могилян та Гак Довгозерник мали по три. Іменами відсутніх братчиків кликати солом’яних вартових почав Пип.

— Хай здається, що нас більше! — казав він.

— Еге ж, більше стріл у череві, — бурчав Грен.

Але новий звичай, схоже, підтримував братам дух, і Джон не став забороняти ані імен, ані закладів.

На краю Стіни стояло розкішно оздоблене мирійське око на трьох тонких ніжках. Колись крізь нього маестер Аемон спостерігав за зірками — доки його не зрадили власні очі. Джон повернув трубу донизу — аби спостерігати за ворогом. Навіть на цій відстані неможливо було не впізнати величезне біле шатро Манса Розбишаки, зшите докупи зі шкур снігових ведмедів. Мирійські прозірні скельця наближали дичаків так, що Джон міг навіть розібрати обличчя. Самого Манса він зранку ще не бачив, але його жінка Далла порала вогонь ззовні шатра, а сестра її Вала поруч доїла козу. Далла вже так нагуляла тіла, що ледве рухалася. «Напевне, дитині скоро час» — подумав Джон.

Він перевів око східніше і пошукав серед наметів та дерев. Черепаха скоро знайшлася. «Цій теж скоро час.» Дичаки під покровом нічної темряви оббілували одного з мертвих мамутів і тепер лаштували мокру скривавлену шкуру на дах черепахи — ще одним шаром над овечими та звірячими шкурами. Черепаха мала заокруглену верхівку, вісім велетенських коліс, а шкіряний дах тримався на міцному дерев’яному кістяку. Коли дичаки ще тільки починали його збивати, Шовкун припустив, що вони будують корабель. «І не надто помилився.» Черепаха нагадувала корабель, перекинутий догори дном і відкритий на носі та кормі — або довгий дім на колесах.

— Вона готова, так? — запитав Грен.

— Майже. — Джон відштовхнув мирійське око. — Напевне, рушить уже сьогодні. Ти наповнив барила?

— Усі до одного. Вночі вони добряче замерзли. Пип перевірив.

Попередня
-= 429 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!