Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Борва мечів

— Ти смієш стверджувати, що великий Кворин Піврукий боявся оцієї істоти? — Слинт зиркнув на Торохкала і гучно пирхнув.

— Княжя-над-Кіштками боятьшя уші, — пробурчав дичак, але пан Глендон дав йому копняка, і той знову замовк.

— Я такого не казав! — твердо мовив Джон.

Слинт гупнув кулаком по столі.

— Я чув тебе на власні вуха! Схоже, пан Алісер зняв із тебе точну мірку. Ти брешеш крізь свої байстрюцькі зуби своїм байстрюцьким язиком. Ну то знай, що я цього не стерплю. Аж ніяк не стерплю! Ти можеш ошукати коваля-каліку, та не Яноса Слинта! О ні, це вже ні. Янос Слинт не проковтне брехню так легко. Невже ти вирішив, що в мене голова соломою натоптана?

— Я не знаю, чим натоптана ваша голова. Ясний пане.

— Снігові-воєводі ніколи не бракувало погорди, — зауважив пан Алісер. — Він убив Кворина, а його поплічники-перевертні — князя-воєводу Мормонта. Не здивуюся, коли все це — одна велика ница змова. Може, і Бенджен Старк тут теж доклав руки. Хто його зна — мо’, сидить зараз у наметі Манса Розбишаки. Ви ж цих Старків знаєте, ласкавий пане.

— Знаю! — вигукнув Янос Слинт. — Ще б пак не знаю — краще, ніж хотів би!

Джон стягнув рукавицю і показав обпечену руку.

— Я обпікся, захищаючи князя-воєводу Мормонта від упиря. А пан дядько були людиною честі, яка ніколи б не зреклася обітниць.

— Як їх не зрікся ти? — насмішкувато докинув пан Алісер.

Тут відкашлявся септон Келадор.

— Вельможний пане Слинте! — мовив він. — Цей молодик відмовився скласти обітниці належним чином, у септі. Він пішов за Стіну і проказав їх перед серце-деревом — перед богами свого батька, як каже він, але насправді перед богами дичаків!

— То боги усієї півночі, септоне, — відповів маестер Аемон чемно, але твердо. — Шляхетнії панове! Коли Донала Нойє вбили у бою, саме цей юнак, Джон Сніговій, очолив оборону Стіни і втримав її проти усієї люті дикої півночі. Він показав себе відважним, вірним та винахідливим. Якби не він, князю Слинте, ви при вашій з’яві знайшли б у цих палатах не нас, а Манса Розбишаку. Ви чините велику кривду. Джон Сніговій був особистим шафарем і зброєносцем князя-воєводи Мормонта. Його обрали для цієї служби, бо князь-воєвода побачив у ньому неабиякий хист. І я теж.

— Хист? — перепитав Слинт. — До чого хист — до зради? На його руках кров Кворина Піврукого! Нехай Мормонт йому довіряв — то й що? Я на собі відчув, що це таке — коли тебе зраджують ті, кому ти довіряв. О так, так. І звичаї вовків мені добре знайомі.

Він тицьнув пальцем Джонові у обличчя.

— Твій батько помер засудженим зрадником!

— Пана батька свавільно вбили!

Джонові було байдуже, що йому зроблять. Та він не міг терпіти ані краплі брехні про батька.

Слинтовим обличчям поповзла бурякова фарба.

— Свавільно?! Ах ти ж нахабне щеня! Тіло короля Роберта ще не вистигло, коли князь Едард замірився на престол і життя його сина!

Він зіп’явся на ноги — коротший на зріст за Мормонта, проте дебелий раменами і руками, з чималим черевом до них. Кирею його на плечі пристібала пряжка у подобі малого золотого списа з червоним полив’яним вістрям.

— Твій батько загинув од меча, та він хоч був вельможа високого роду і Правиця Короля. Для тебе згодиться і зашморг. Пане Алісере! Посадіть цього перевертня до крижаної келії.

— Пан князь кажуть мудро, — відповів пан Алісер і ухопив Джона за плече.

Джон вивернувся, ухопив лицаря за горло з такою люттю, що аж підняв над підлогою, і задушив би, якби його не відтягли хлопці зі Східної Варти. Терен заточився, розтираючи сліди Джонових пальців на шиї.

— Бачите, панове браття? Дивіться, дивіться! Цей малий — справжнісінький дичак.

Тиріон X

Коли зайнявся ранок, Тиріон не зміг знайти у собі охоти до їжі. «Вже увечері може пролунати мій вирок.» Шлунок повнився кислою жовчю, ніс страшенно свербів. Тиріон почухав його кінчиком ножа. «Пережити ще одного свідка, і настане моя черга.» Але що робити у свою чергу? Все заперечувати? Скидати вину на Сансу та пана Донтоса? Зізнатися і сподіватися, що подарують милість дожити віку на Стіні? Кинути кості навмання і сподіватися, що Червоний Гаспид подолає пана Грегора Клегана?

Тиріон байдуже тицьнув кілька разів ножем у сіру жирну ковбасу, шкодуючи, що то не його сестра. «На Стіні холодно страх, зате хоч Серсеї здихаюся.» Хвацьким войовничим розвідником він себе не бачив, але Нічна Варта потребувала розумних голів не менше, ніж дужих рук. Саме так казав князь-воєвода Мормонт, коли Тиріон гостював у замку Чорному. «Обітниці у них, щоправда, трохи незручні.» Зі складанням обітниць мав закінчитися і його шлюб, і зазіхання на спадок Кастерлі-на-Скелі. Втім, йому однаково не світило насолодитися ані тим, ані іншим. Зате у найближчому до Стіни селі, здається, тримали бурдей.

Попередня
-= 434 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!