Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Борва мечів

Зчинити таку колотнечу в королівстві — за це майже варто було померти. «Чи прийдеш ти подивитися на кінець усієї справи, Шаєчко? Чи стоятимеш ти разом з усіма, спостерігаючи, як пан Ілин Пейн відтинає мою потворну голову? Чи сумуватимеш за своїм велетнем Ланістером, коли його не стане?» Тиріон перехилив чару, відкинув її убік і хвацько заспівав:

Їхав містом пан всевладний

З пагорба високого.

Покохав він, неоглядний,

Кралю чорноокую.

Краля голову задурить —

Згинеш без меча і трунку.

Бо ніщо — палац і уряд

Проти дівчини цілунку.

Того вечора пан Кеван його не відвідував — напевне, разом із князем Тайвином намагався стишити гнів Тирелів. «Боюся, і дядечка я вже більше не побачу.» Тиріон налив собі ще келих вина. Шкода, що Симона Срібноязикого вбили з його наказу — решта слів пісні загинула разом з ним. А пісня ж була зовсім непогана, ніде правди діти — надто поруч із тими, яких склали про нього опісля.

— Руки тії золотії холодом лякають, а дівочі теплі руки серце зігрівають! — проспівав він і подумав, чи не дописати решту віршів власноруч. Якщо, звісно, йому дозволять стільки прожити.

Тієї ночі Тиріон Ланістер спав на диво довго та міцно, а піднявся з першим променем світанку добре відпочилим і зголоднілим, наче вовк. До сніданку подали підсмажений хліб, кров’янку, яблучні мандрики; Тиріон охоче частувався усім, а страви з яєць, засмажених із цибулею та вогняними дорнійськими перцями, попрохав аж дві тарілки. Поснідавши, він спитав варту, чи не можна відвідати свого поборника, і отримав згоду пана Аддама.

Тиріон знайшов великого князя Оберина за келихом червоного вина. Його вдягали у обладунок четверо молодших дорнійських паничів.

— Доброго раночку, ясний пане! — мовив великий князь. — Чи не вип’єте вина?

— Хіба вам варто пити перед битвою?

— Я завжди п’ю перед битвою.

— Тоді вас може спіткати смерть. Ба гірше — смерть може спіткати мене.

Великий князь Оберин зареготав.

— Та облиште — боги захищають невинних! А ви, гадаю, невинні, хіба ні?

— Лише у вбивстві Джофрі — у ньому я не винен, — зізнався Тиріон. — Сподіваюся, ви знаєте, з чим маєте справу. Грегор Клеган, він…

— …великий з себе? Я про нього чув.

— Майже вісім стоп заввишки, важить більше як одинадцять пудів — і не сала, а м’язів. Б’ється він довжелезним обіручним мечем, якого тримає однією правицею. Йому траплялося розрубувати людину навпіл за один удар. А обладунок він має такий важкий, що жоден інший воїн в ньому і не поворухнеться.

Та великого князя Оберина ніщо з його слів не вразило.

— Я вже вбивав чималеньких здорованів. Головне — збити їх з ніг. Хто упав додолу, той не заживеться.

Дорнієць казав так недбало-упевнено, що Тиріонові аж полегшало трохи — доки Оберин не обернувся і не гукнув:

— Даемоне, списа!

Пан Даемон кинув йому списа, і Червоний Гаспид ухопив зброю в польоті.

— Ви хочете стати проти Гори зі списом?!

Усі страхи разом повернулися до Тиріона. Так, у битві тісні лави списників міцно тримали оборону, але ж двобій з умілим мечником — то зовсім інша справа.

— Ми в Дорні кохаємося у списах. До речі, це єдиний спосіб протистояти довжині його руки. Дивіться самі, пане Бісе. Дивіться, але не торкайтеся!

Спис був точений з ясену, восьми стоп завдовжки. Ратище було важке, товсте, гладке на дотик. Останні дві стопи довжини списа складало сталеве вістря; воно скидалося на вузький листок і наприкінці перетворювалося на страшну гостру шпичку. Краями леза можна було голитися. Коли Оберин крутнув ратище між долонями, краї вогко і чорно заблищали. «Олія? Чи отрута?» Тиріон вирішив, що краще йому не знати.

— Сподіваюся, ви вмієте тримати його в руках, — мовив він із сумнівом у голосі.

— Ви не матимете приводу скаржитися. Хоча пан Грегор, напевне, матиме. Хай який товстий у нього обладунок, він неодмінно має щілини там, де з’єднуються частини: зсередини на ліктях та колінах, під пахвами… Обіцяю вам: я знайду, де його полоскотати.

Оберин відставив списа убік.

— Кажуть, Ланістери завжди платять борги. То може, повернетеся разом зі мною до Сонцеспису, коли скінчимо лити крівцю? Мій брат Доран буде щасливий познайомитися з законним спадкоємцем Кастерлі-на-Скелі… а надто якщо він привезе з собою свою чарівну дружину, пані господиню на Зимосічі.

«Невже змій гадає, що я десь приховав Сансу од жадібних очей, наче білка — горіхи на зиму?» Та нехай. Просто зараз Тиріон не відчував палкої охоти сперечатися.

Попередня
-= 437 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!