Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Борва мечів

Коло Башти Правиці, посередині між двома поборниками, стояв нашвидкуруч збитий поміст. На ньому сидів князь Тайвин зі своїм братом паном Кеваном. Короля Томена ніде не було видно. Принаймні за це Тиріон був вдячний високому судові.

Князь Тайвин кинув побіжний погляд на свого сина-карлика і здійняв руку. Тузінь сурмачів дмухнули у сурми, аби заспокоїти натовп. Наперед вичовгав верховний септон у високому кришталевому вінці й почав молитву до Вишнього Батька, щоб той допоміг судити по правді, та до Воїна, щоб дарував сили руці поборника за чесну справу. «Та це ж я тут чесний!» — хотів був заволати Тиріон, але знав, що лише розсмішить натовп. А йому вже до смерті набридло бути посміховиськом.

Пан Озмунд Кіптюг приніс Клеганові щита — товсту плиту з дубових дощок, облямовану чорним залізом. Коли Гора просунув руку в ремені, Тиріон побачив, що собаки Клеганів на щиті зафарбовані. Цього ранку пана Грегора боронила семикутна зірка, яку андали принесли на Вестерос з-за вузького моря і під котрою перемогли першолюдей разом з їхніми богами. «Дуже побожно, Серсеєчко. Та богів ти навряд чи купиш своїм підлабузництвом.»

Між поборниками лишалося зо двадцять сажнів відстані. Великий князь Оберин рушив швидко, пан Грегор — повільно та зловісно. «Ні, ґрунт не труситься од його кроків» — сказав собі Тиріон, — «то в мене серце гупає». Коли двоє супротивників наблизилися на чотири сажні, Червоний Гаспид зупинився і вигукнув:

— Тобі сказали, хто я такий?

— Якийсь мертв’як, — загуркотів пан Грегор крізь дихальні отвори і продовжив невблаганний наступ.

Дорнієць ковзнув убік.

— Я Оберин Мартел, великий князь дорнійський, — мовив він, коли Гора обернувся до нього, щоб не втратити з очей. — Моєю сестрою була принцеса Елія!

— Хто? — запитав Грегор Клеган.

Довгий спис Оберина вжалив уперед, але пан Грегор прийняв вістря на щит, відкинув убік і ринув на князя, вимахуючи мечем. Дорнієць крутнувся убік неушкоджений, спис вилетів уперед. Клеган рубонув, Мартел забрав зброю назад і хутко тицьнув знову. Залізо скреготнуло по залізу — то вістря ковзнуло Грегоровими грудьми, порізавши вапенрока і лишивши яскраву подряпину на панцері.

— Елія Мартел, принцеса і дорнійська князівна! — засичав Червоний Гаспид. — Ти її зґвалтував. Ти її замордував. Ти вбив її дітей.

Пан Грегор гнівно загарчав і важко змахнув мечем у спробі розрубати дорнійцеві голову. Оберин легко уник удару.

— Ти її зґвалтував! Ти її замордував! Ти вбив її дітей!

— Ти прийшов базікати чи битися?

— Я прийшов почути твоє зізнання!

Червоний Гаспид миттєвим ударом влучив Горі у черево, та марно. Грегор змахнув мечем і не влучив; довгий спис негайно свиснув над опущеним клинком. Наче зміїний язик, він миготів туди й сюди, падав низько і злітав високо, цілив між ніг, у щит, у очі. «Принаймні у Гору важко не влучити» — подумав Тиріон. Князь Оберин ще жодного разу не схибив, хоча й ніде не пробив важку броню пана Грегора. Та дорнієць не припиняв кружляти, тицяти, відскакувати, змушував велетня крутитися туди й назад. «Клеган уже ледве його бачить.» Шолом Гори мав лише вузьку щілину для очей, сильно обмежуючи огляд, і Оберин цим уміло користався — так само, як довжиною свого списа і прудкістю ніг.

Так тривало вже досить довгий час. Бійці рухалися дворищем уперед і назад, кружляли колами; поки меч пана Грегора розтинав повітря, спис Оберина влучив у плече, ногу і двічі у скроню. Великий дерев’яний щит Грегора теж отримав свою частку ударів: у одному місці з-під зірки визирнула собача голова, в іншому показався голий дуб. Клеган щось бурчав і гарчав, подеколи Тиріон чув од нього тиху лайку, та загалом він бився у похмурій мовчанці.

А Оберин Мартел — аж ніяк.

— Ти зґвалтував її! — гукав він, кидаючись уперед у оманливому випаді.

— Ти замордував її! — повторював він, ухиляючись від убивчої дуги Грегорового обіручника.

— Ти вбив її дітей! — волав він, щосили вганяючи вістря у горлянку велетневі, де воно зі скреготом відскакувало від товстого сталевого ринграфа.

— Оберин із ним грається, — мовила Еларія Піщанець.

«Бо дурний — таким гратися» — подумав Тиріон, а вголос мовив:

— На жаль, ця клята Гора завелика, щоб комусь правити за іграшку.

Тим часом навколо двох поборників невпинно стискалося кільце глядачів. Од стін дворища вони потроху, вершок за вершком, просувалися уперед, аби краще бачити. Королегвардія намагалася не пускати і навіть відштовхувати порушників своїми великими білими щитами, але порушників було кількасот, а братчиків у білій броні — лише шестеро.

Попередня
-= 440 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!