Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Борва мечів

Принаймні, саме так учинив би Візерис. Що зробив би Раегар, вона не мала уяви.

— Я визнаю, що ви допомогли мені здобути місто…

Пан Джораг стиснув вуста.

— Ми здобули вам це місто! Саме ми — помийні щури!

— Мовчіть! — знову наказала вона… хоча він був недалекий від істини.

Поки «Гострий прутень» та інші тарани гатили у міську браму, а лучники пускали за мури зграї вогняних стріл, Дані надіслала дві сотні людей уздовж річки під покровом пітьми, аби підпалити кораблі у гавані. Але і та вихватка лише ховала справжню мету. Поки пожежа на кораблях притягала до себе очі захисників муру, кілька відчайдухів попливли шукати виходи збіжників та виймати зіржавілі залізні ґрати. Пан Джораг, пан Барістан, Могутній Бельвас і ще двадцять безстрашних бовдурів — сердюків, Неблазних та відпущенців — прослизнули під брунатними водами до цегляних проходів. Дані наказала їм обрати лише чоловіків, що не мають родин… і якщо можливо, нюху теж.

На щастя, на їхньому боці була не лише хоробрість, а й божа ласка. Від останнього сильного дощу минув уже поворот місяця, вода у збіжниках стояла лише до стегон. Просякнуте олією ганчір’я вберегло смолоскипи від вологи, тому загін мав світло. Кілька відпущеників боялися велетенських щурів, аж поки Могутній Бельвас не впіймав одного та не розірвав зубами навпіл. Одну людину вбив великий блідий ящір, який раптом вигулькнув з темної води і вхопив нещасного за ногу; та коли на воді знову з’явилися брижі, пан Джораг порубав чудовисько мечем. Кілька разів вони звертали не туди, але щойно знайшли поверхню, як Могутній Бельвас привів їх до найближчої бійцівської ями, де вони застукали стражників зненацька і збили кайдани з рабів. За годину повстала половина ямних бійців-невільників у Меєрині.

— Ви допомогли здобути місто, — повторила Дані уперто. — І добре послужили мені в минулому. Пан Барістан урятував мене од Велетового Байстрюка і Жалійника у Карфі. Пан Джораг урятував мене від отруйника у Ваес Дотраку, а потім від кревноїзників Дрого по смерті мого сонця-та-зорь.

Їй бажало смерті стільки людей, що інколи вона втрачала їм лік.

— І все ж ви брехали мені, дурили мене, зрадили мене!

Дані обернулася до пана Барістана.

— Ви захищали мого батька багато років, билися поруч із моїм братом на Тризубі, але покинули Візериса у вигнанні та зігнули коліна перед Узурпатором! Чому? Кажіть правду!

— Буває правда, яку важко слухати. Роберт… був шляхетним лицарем… хоробрим та милостивим… подарував мені життя, зглянувся на багатьох інших… а принц Візерис був малим дитям, ще багато років мало минути, доки він зміг би правити, і… хай дарують мені ваша королівська милість, але ви звеліли казати правду… навіть дитиною ваш брат Візерис часто здавався сином свого батька… таким, яким ніколи не був Раегар.

— Сином свого батька? — насупилася Дані. — Як це розуміти?

Старий лицар не змигнув оком.

— Вашого батька кликали на Вестеросі Навіженим Королем. Невже вам ніхто ніколи не казав?

— Візерис казав. — «Навіжений. Скажений. Божевільний.» — Але так його кликав Узурпатор! Узурпатор і його хорти! — «Навіжений. Скажений. Божевільний.» — То гидка ворожа брехня!

— Навіщо вимагати правди, — тихо промовив пан Барістан, — і затуляти од неї вуха?

Він завагався, потім продовжив.

— Я казав вам раніше, що подорожував під облудним ім’ям, аби Ланістери не дізналися, що я став на ваш бік. Але то, ваша милосте, навіть не половина правди. А вся правда полягає у тому, що я хотів придивитися до вас, перш ніж покласти до ваших ніг свого меча. Упевнитися, що ви не…

— Не дочка свого батька? — «Але якщо я не дочка свого батька, то хто?»

— …що ви не божевільні, — скінчив Барістан. — І не знайшов у вас звичної вади.

— Звичної вади?! — скинулася Дані.

— Я не маестер, ваша милосте, і не можу напам’ять проказати вам із літописів, бо життя моє минало серед мечів, не книжок. Але кожна дитина знає, що Таргарієни завжди танцювали занадто близько до божевілля. Ваш батько був не перший. Колись мені сказав король Джаяхаерис, що божевілля та велич — то два боки однієї монети. Щоразу як народжується новий Таргарієн, боги кидають у небо монету, а весь світ затамовує подих і чекає, як вона впаде.

«Король Джаяхаерис? Цей старий знав мого діда.» Від самої думки вона спинилася і замислилася. Більшу частку того, що вона знала про Вестерос, було почуто від її брата, а решту — від пана Джорага. Проте пан Барістан, мабуть, забув більше, ніж ці двоє колись знали. «Цей старий може розповісти мені, звідки я і хто.»

— Отже, я — монета у руці якогось бога? Ви це мені кажете, добрий лицарю?

Попередня
-= 447 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!